АвторизаціяРеклама

» » » Опришко Микола Васильович

Опришко Микола Васильович

Відомі земляки

Опришко Микола Васильович Опришко Микола Васильович - диригент-хормейстер, бандурист. Народився 6 жовтня 1898 року у селі Рогозів, Бориспільського району, в родині священика, де в особливій пошані були українські традиції і звичаї. З дитячих років Микола захопився рідними піснями. Батько грав на народних інструментах і навчив сина грі на сопілці та скрипці. Перші уроки гри на бандурі хлопець брав у мандрівних кобзарів, а далі самотужки вдосконалювався в техніці гри. Згодом родина переїхала до Борисполя. У Борисполі батько часто брав хлопця на ярмарок, де той слухав спів народних музик та сліпих кобзарів.

Щоб розвинути голос, батько привів хлопця у церковний хор, а потім після закінчення школи віддав до Полтавської семінарії, яку юнак залишив у 1915 році через смерть батька. Після повернення з Полтави працює вчителем у школі. Одночасно був першим помічником керівника співочого гуртка Сергія Раєвського, сина відомого в Борисполі священика. Він так захопився народною піснею, що сам почав записувати народні наспіви та награвати їх на бандурі. Хлопець дослухався до порад відомого кобзаря-бандуриста Григорія Яковича Копана – організатора першої української капели кобзарів, яка голосно про себе заявила у 1918 році. Так, закінчив Державний музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка, де навчався на диригентсько-хормейстерському факультеті. Там і викладав гру на бандурі.

У 1920 р. в рядах Червоної армії і в своїй частині розгорнув активну роботу в гуртках художньої самодіяльності. Після демобілізації переїхав до Києва, де вчителював і керував гуртками бандуристів при Палаці культури харчовиків. Водночас працював як артист-бандурист.

Від 1928 р. Опришко учасник, 1930 – 1933 рр. – художній керівник Київської капели бандуристів після смерті Миколи Михайлова. Це визначний український музичний колектив, концертні подорожі якого мали великий успіх. У його репертуарі було близько двохсот дум, історичних та чумацьких пісень. Цей колектив був надзвичайним пропагандистом народного мистецтва, виступаючи по всій Україні, Поволжі, Сибіру, Далекому Сході, Грузії, Ленінграді, Москві. Микола Васильович збагатив репертуар капели творами М. Лисенка, М. Леонтовича, С. Богуславського, Ф. Попадича, В. Верховинця, а також власними обробками народних пісень. Кожен виступ починався зі вступної лекції одного з кобзарів, який розповідав про історію кобзарства в Україні, а за лекцією розпочиналася концертна програма.

У 1930 р. молодий чоловік розпочав педагогічну діяльність по класу бандури в музично-драматичному інституті ім. М. В. Лисенка, а в 1939 р. – в музичному училищі при консерваторії. Серед його учнів були відомі згодом артисти, які працювали у провідних мистецьких колективах – М.Чистота, С. Сапсай-Баштан, Є. Оксак, Ю. Гуража, А. Юр’єва, П. Муравська, П. Лазебна, О. Фоменко та інші. У зв’язку з реорганізацію кобзарського мистецтва у березні 1935-го Київська капела об’єдналася з Полтавською. За два роки до того – 1933-го створив і керував ансамблем бандуристів Київського радіоцентру. У 1935 р. організував і очолював уже ансамбль бандуристів Укррадіокомітету. Вже у травні слухачі вперше познайомилися з виступом колективу з 6 чоловік, який своєю майстерністю швидко набув популярності. Уже наступного 1936 р. ансамбль взяв участь у Всесоюзному радіофестивалі. За майстерне виконання програми журі преміювало колектив поїздкою до Москви. Бандуристи обслуговували військові частини, виступали перед трудовими колективами ряду областей України, брали участь у різних агітаційних акціях. За цей час колектив виріс до 25 музикантів. Окрім бандуристів, у нього влилися окремі солісти-співаки. У репертуарі нараховувалося понад 250 українських пісень і танців, а також твори різних народів Радянського Союзу.

Колектив двічі-тричі на тиждень виступав по радіо з новими програмами. При цьому всі обробки пісень для бандури були виконані рукою Миколи Васильовича. У передвоєнні роки ансамбль під його керівництвом дав понад тисячу концертів по радіо.

Арештований Опришко був у 1936 р, підпавши під репресійну "чистку". Після арешту переїхав до Донецька, де у 1938-му організував ансамбль народної пісні при Донецькій філармонії. Цей ансамбль вів активну концертну діяльність. До репертуару ансамблю входила велика літературно-музична композиція "Україна" на слова М. Т. Рильського. У 1939 р. Микола Васильович повернувся до ансамблю бандуристів при Радіокомітеті.
Автор підручника "Школа гри на бандурі" (1941), що був виданий тритисячним тиражем видавництвом "Музична Україна" у 1967 р. під редакцією його учня А. Омельченка, який відредагував та осучаснив посібник. Він є цінним внеском у розвиток кобзарського мистецтва, в ньому узагальнено спостереження автора над технікою гри на бандурі.

З початком німецько-радянської війни у червні 1941 р., зважаючи на становище, яке посідав у мистецтві, М. Опришко міг евакуюватися в східні регіони Союзу і продовжувати заняття улюбленою справою, піднімаючи заодно дух радянських бійців. Але він пішов на фронт.

Загинув у бою під Чорнухами, що на Полтавщині, 21 вересня 1941 р. Микола Опришко отримав поранення і довгий час лежав непритомним серед поранених і мертвих, поки його не знайшов селянин Бурима. Домашнє лікування не допомагало, а в лікарні йому вже нічим не могли зарадити. Гангрена охопила всі ділянки тіла. "Генерал музики", як його любили називати колеги, помер. Пошуки його могили тривали понад сорок років, поки у Центральному архіві Міністерства оборони СРСР не було знайдено ім’я М. В. Опришка у списку тих, хто помер від ран у вересні 1941 р. і похований на цивільному кладовищі с. Чорнухи Полтавської області. У 1986 р. на братській могилі в Чорнухах під обеліском з написом "Вічна пам’ять воїнам Радянської Армії, які загинули, захищаючи рідну Батьківщину 1941 – 1945" нижче був викарбуваний на плиті напис "Опришко М. В."

Інформація взята з офіціної сторінки Бориспільського державного історичного музею у соцмережі Фейсбук.

бандурист, диригент-хормейстер, відомі земляки
Переглядів: 209
Рейтинг: 5.0/1

Залиш свою думку

avatar