ВойтиРеклама на сайте

рецепти від читачів

Знущався кіт над мишею, доки пса не побачив

Новости в районе

Кілька днів тому випало мені добиратись автобусом зі столиці до одного із сіл Бориспільського району. Мабуть, усім добре знайома зупинка, що поблизу станції метро «Харківська». Поряд гула автострада, а довкола гомоніли люди, які чекали своїх маршруток.

Від невимушеного споглядання мене відволік гуркіт автобуса, котрий напівпорожнім від’їжджав до Борисполя. Він обдав клубком вихлопних газів самотнього чоловіка, який чомусь не потрапив до пасажирського салону, хоч там було достатньо вільних місць. Придивившись пильніше, я зрозуміла, що то – літня людина. Скоріше за все, він їздить за пенсійним посвідченням, а «ліміт» пільговиків у тому автобусі уже було вичерпано. Шкода мені стало дідуся. Стоїть бідолашний не сідає на лавочку. Мабуть, хоче бути першим у черзі на наступний рейс, аби швидше «впасти» у м’яке крісло та відчути полегшення у натомлених ногах. І так забажалося, щоб скоріше приїхав той автобус!

Невдовзі маршрутка із табличкою № 317 справді «підпливла» до перону. На той час черга на неї складалася лише з «мого» дідуся та ще одного вусатого чоловіка. Двері до салону відчинилися, а поряд з машиною «намалювався» кремезний, червонощокий водій. Зрадів старий цій з’яві, наче мала дитина, почав швиденько мацати у кишені, шукаючи свою «корочку». Проте на обличчі шофера радості чомусь не було. Навпаки, почувши ненависне йому слово «посвідчення», той насупив брови і брутально відштовхнув дідуся зі словами: «Встигнеш!». З якого дива цей чолов’яга звертався до літньої людини на «ти» і яке він мав право штовхати пасажира, я досі не можу зрозуміти. Доки «шеф» обілечував другого пасажира, дідусь стояв збоку і ображено слідкував за тим процесом. Я ж кинула оком на дві чималі черги, котрі вишикувались на вишеньківський та процівський автобуси, сподіваючись побачити обурення на обличчях людей. На жаль, через власну короткозорість обличчя розгледіти не вдалося, але жоден із мимовільних свідків цього неприкритого хамства навіть пальцем не поворухнув, щоб закликати грубіяна до порядку. Після того, як єдиний «повноцінний», з точки зору перевізника, пасажир отримав квиток, дідусь наважився ще раз нагадати про себе. «Я сказав, що встигнеш!» – просичав «господар» маршрутки і знову відштовхнув пенсіонера. Той лише мовчки здвигнув плечима і, вкрай знітившись, став осторонь.

Саме в цей час почувся веселий жіночий сміх і до цього ж автобуса наблизились дві симпатичні жіночки. У гарному настрої, святково одягнені, з букетами квітів у руках вони їхали, мабуть, на якесь свято. І сталося справжнє диво (краса дійсно здатна врятувати світ!), бо з набундюченого бурмила наш водій раптом перетворився на галантного кавалера. Рум’яне обличчя засяяло, і він ледь не вклонився дамам. Приймаючи від них гроші, наш «герой» щедро сипав компліментами та жартами. Після цих павичевих витівок нарешті було приділено увагу і дідусеві. «Показуй посвідчення!», – гаркнув він старому. Можу уявити, як гірко стало на душі у старенького тої миті, адже щойно цей «соловей» тьохкав і приспівував, а зараз – репетує, наче кіт, котрого тягнуть за хвоста. Він підійшов, витяг із кишені документ і обурено простяг його водієві під самого носа, ніби примовляючи: «Дивись, негіднику, і переконайся, що я таки заслужив на цей безкоштовний проїзд! І маю повне право спокійно заходити до салону на рівні із цими жінками, без привселюдного приниження!» Здається, «керманичеві» не зовсім сподобався цей жест, бо він із червонощокого вмить перетворився на бурякового і вип’явши вперед груди та свердлячи косооким поглядом свою жертву, посунув на неї. Бризкаючи слиною на всі боки, «бугай» не своїм голосом заревів: «Та я тебе зараз!..»

Я не втрималася, кинулась до того горе-водія і теж закричала щось на зразок: «Та скільки ж вам потрібно заплатити, щоб ви нормально довезли дідуся додому?» У цей критичний момент над водієм раптом «виріс» статний чоловік! Так, саме «над» і «виріс», тому що він був вищий і набагато кремезніший за грубіяна. Мені важко відтворити увесь текст, який пролунав із вуст несподіваного рятівника, бо говорив він «по-чоловічому» і саме у такому тоні, на який заслуговує головний «герой» статті. Але суть передати зможу: він вимагав від «автобусника», аби той негайно вибачився перед дідусем і дав йому змогу спокійно зайти до салону, а потім ще довго пояснював телепню, як потрібно поважати старість.

Жалюгідно виглядав водій у той момент. Від павича і «хазяїна ситуації» не залишилося й сліду! Зосталася лише розгублена, ледь жива істота, яка час від часу намагалася виправдовуватися, але виходило це непереконливо і якось бридко.

І знаєте, трохи світліше стало на душі. Адже серед великого натовпу знайшовся таки справжній чоловік, який зміг «поставити на місце» цього «супер-героя». Звичайно, я не плекаю утопічних сподівань на те, що горезвісний водій більше ніколи не буде принижувати слабших за себе. Але, як відомо, і на пекучу кропиву мороз буває. Отож вірю, що кожного разу знаходитиметься сила, спроможна сказати «стоп!» нахабству та жорстокості, котрі так вільно почуваються у нашому суспільстві.

Керівництву ж транспортної компанії, у якій працює отой шофер, варто було б задуматись про його подальше перебування у штаті. Думаю, при бажанні, за змальованою зовнішністю «вирахувати» свого працівника їм буде не складно, якщо до того ж додамо, що прикра подія трапилась 1 жовтня цього року, а маршрутка відправилась від станції метро «Харківська» на Бориспіль о десятій ранку.

Вікторія Архипчук

Оцени новость →
Просмотров: 637
Рейтинг: 5.0/1

Комментарии

avatar
0
1 Спам
Спасибо, Виктория, за отличную статью. С некоторыми традициями, установившимися в среде бориспольских водителей маршруток, давным давно нужно разобраться. Единичными случаями проявления мужской совести, к сожалению, таких многочисленных проблем не решить. Надеюсь, вы не оставите на этой статье "транспортную" тему, ведь тут так много можно ещё осветить!
avatar

Новости по теме

Новости партнеров