Бориспільський будинок творчості виховав не одне покоління борисп" />

ВойтиРеклама на сайте

рецепти від читачів

Тут думкам тісно, а розуму лячно

Новости в Борисполе

Бориспільський будинок творчості виховав не одне покоління бориспільців. Та сьогодні приймати у свої стіни усіх охочих навчатися танцям, вишивці чи іноземній мові він не може – стіни не витримають…

Ця будівля, де розташований осередок творчості, нестримної енергії, юнацького завзяття та ентузіазму, гармоніює із пам’ятником вождю у центрі міста: такі ж однаково древні, із радянським душком у зовнішньому вигляді і обоє аж просяться на знесення-перенесення. Та, якщо пам’ятник Леніну придумають куди перенести, то будинку творчості, вочевидь, це не світить. Адже для того, щоб у повному складі його переселити кудись, потрібно, щоб було те «кудись» — гідна простора споруда на кшталт будинку культури чи якогось іншого культурного осередку. А цього якраз у Борисполі немає. Зводяться заклади комерційного характеру, земля віддається під будівництво того, що принесе у найближчому майбутньому немалий прибуток, а заклад, який робить чималий внесок у виховання і розвиток майбутніх поколінь бориспільців, залишається у ганебному стані. Більше того: загрозливому для життя тих, хто перебуває у його стінах. Чи почнемо ворушитися, як завжди, тоді, коли з’являться перші жертви?
Ці слова – не перебільшення, не результат бурхливої журналістської уяви, а тим більше не «заказуха». Це нормальна реакція на побачене – той стан, у якому сьогодні знаходиться міський будинок творчості. І хоча наш БДЮТ на рівні області не найгірший, та той факт, що у такому злегка оновленому місті, як Бориспіль, стоїть така древня споруда, дещо не в’яжеться із лозунгами якості та європейськості. А заклад самовіддано працює на благо міста сім днів на тиждень із 8-ї ранку до 8-ї вечора. Зараз виховує близько 1400 діток. Має багато перемог, зразкові та народні колективи, повагу і визнання на держаному та міжнародному рівнях… Невже викладачі та їхні вихованці не заслужили на гарні умови для роботи?
Якось ніколи раніше не звертала увагу на зовнішній вигляд цього приміщення. Мабуть, тому, що звикла ще з дитинства бачити його облуплені стіни, старий стиль забудови, радянську зірку біля даху. Скільки разів переступала його поріг, а лише нещодавно, завітавши до БДЮТ, помітила, що будинок, як невиліковно хвора істота, наскрізь пронизаний скобами: ці чотири металеві стяжки, якими скріпили дитячий будинок творчості ще у 98-му році (це що ж, він може розвалитися навпіл?!), створює гнітюче враження і усвідомлення того, що нікому у цій країні не потрібне наше майбутнє, раз до нього таке ставлення. Усі думки про гроші, збагачення, прибутки, хабарі за землю чи потрібні дозволи. А на тріщини зверху донизу по боках приміщення ніхто не звертає увагу, нікому не болить те, що обпадає плитка і підтікає стеля, що певна частина діток через неспроможність закладу вмістити у своїх стінах усіх охочих залишається без творчого догляду.
І як противага цьому після того, як заходиш у саме приміщення, виникає думка: як добре, що у час так званих новітніх технологій і зникнення усього духовного, морального, доброго, бориспільці все ж попри утворення різних приватних розвиваючих закладів для дітлахів залишаються вірними старому-доброму будинку дитячої творчості. Тому і йдуть батьки потоком до нього кожного року з метою записати дитину, якщо не у той гурток, куди хотілося б, то у будь-який інший. Аби лиш дитина була при ділі, у надійних руках викладачів із досвідом.
Мандруємо далі будинком творчості. Ще не оговтавшись від наявності скоб, всередині приміщення отримуємо моральний удар від хвилеподібної підлоги, якою щодня тупотять сотні дитячих ніжок. «Добивають» металеві дроти стяжки, які видно під стелею. Їх, щоправда, пофарбували у біленьке, замаскувавши, але це загальну ситуацію не змінює. Як не став у великій помочі косметичний ремонт, який тут час від часу роблять – латають дірки. Капітального ремонту приміщення не бачило. Та й чи потрібно воно? Будинок відстрочкою часу та постійними відмовками про те, що немає грошей, довели до того, що простіше його розвалити і побудувати новий, аніж проводити ремонти.
Хоча будівельники іншої думки: фахівці Київського державного університету будівництва і архітектури двічі робили технічні огляди цього будинку – у 1998-му та 2005-му — і кожного разу давали низку пропозицій, що потрібно зробити, щоб будинок ще «протягнув» кілька десятків років і не становив загрозу життю дітей та дорослих. Та яке там виконання цих пропозицій, коли ж вічно немає грошей? Принаймні, на цю справу. Виходить, якщо пропозиції фахівців не було виконано, термін експлуатації будинку не було продовжено, і сьогодні він животіє на доброму слові. І відповідальних не знайдеш.
Статусу аварійного будинок творчості не отримав. Може воно і на краще. А так би виселили працівників та вихованців закладу із нього, розселивши, наприклад, по школах і пообіцявши золоті гори. Але чи взялися б за виконання цих обіцянок? Мало віриться. Адже свого часу обіцяли збудувати нове приміщення для будинку творчості, а потім і обіцяти перестали, даючи зрозуміти, що вам, мовляв, нічого не світить.

Фото Віктора СПІВАКА

джерело: ВІСТІ

Оцени новость →
Просмотров: 565
Рейтинг: 0.0/0

Комментарии

avatar

Новости по теме

Новости партнеров