Почну розповідь про унікальну історію часів Великої Вітчизняної війни з листа, котрий " />

ВойтиРеклама на сайте

рецепти від читачів

Село милосердя

Новости в Борисполе

Почну розповідь про унікальну історію часів Великої Вітчизняної війни з листа, котрий прийшов з Москви на ім’я колишнього першого секретаря райкому партії, нині покійного Анатолія Петровича Зозулі. Журналіст і письменник Анатолій Пилипович Полянський писав 28 серпня 1980 року: «Як бачите, не залишаю вас у спокої ні усно (точніше, телефонно), ні письмово. Питання з виданням книги «Село милосердя» вирішено остаточно. Книга буде видаватися у солідному видавництві з ілюстраціями. І тут виникли обставини, не передбачені нами раніше: ілюстрації. Добре було б знайти ентузіаста-фотографа, котрий би виконав ваше доручення з хорошим настроєм». Ось так я став тим «ентузіастом-фотографом» і водночас дізнався про ті героїчні події, як жителі села Кучаків, ризикуючи своїм життям, врятували від смерті сотні червоноармійців.
Київ, який не витримав наступу 17 німецько-фашистських дивізій, здався. Тисячі його захисників з боями відступали на схід. Бої докотилися до Борисполя... І наближалися до Артемівки та Кучакова.
Вибухи снарядів, кулеметні черги чули жителі цих сіл. Чим можуть допомогти воїнам беззбройні селяни: жінки, діти, старики? Бій під Артемівкою тривав дві доби. Картина бою була страшна. Поруч з убитими нашими воїнами лежали трупи коней, понівечені гармати, обгорілі автомашини, мотоцикли...Звідусіль чувся стогін поранених.
Уночі ті, хто міг, підійшли до сільських хат і повідомили селянам, що під Артемівкою багато поранених бійців, яким потрібна допомога. До ранку рятувати поранених зголосилося чи не все село.
Хай вибачать мені родичі тих, кого вже немає з нами, що не назву всіх, бо їх, найактивніших, 64 особи. Та все ж згадаю кілька прізвищ. Це директор школи Лаврентій Білик, сільський фельдшер Євдокія Горунович, Ольга Пащенко (Комащенко), Уляна Хобта, Василь Томілін, Варвара Соляник, сестри Лідія та Одарка Пащенки, Софія Дворник... Залишилася живою лише Софія Іванівна Тригубенко (Батюк).
Підводи з пораненими прямували з поля бою в село. Виникло питання, де розмістити таку кількість поранених, коли рахунок іде на сотні бійців. Вирішили, що більшість поранених розмістять у приміщенні школи. А тих, кому місця не вистачить, розберуть по хатах.
Без кваліфікованих медиків практично неможливо врятувати сотні людських життів. На щастя, до села, до підпільного госпіталю прибилися лікар медсанбату Рафаель Попов’янц, фельдшер Сара Бумагіна, флотський воєнлікар другого рангу, а пізніше начальник госпіталю Афанасій Гришмановський. Проблем у медиків було багато, насамперед, не вистачало ліків, перев’язувальних матеріалів. Тож добували їх селяни з ешелону, котрий німці пустили під укіс поблизу Кучакова, та з розбитих санітарних машин.
Варили їжу у казанах, каструлях. Зносили до госпіталю жителі Артемівки і Кучакова сало, яйця, картоплю, молоко, хліб...Тут же лікарі робили пораненим операції.
Минали дні, й легкопоранені, переодягнувшись у цивільне, залишали героїчне село. Маршрут тих воїнів, хто завдяки українським селянам, вижив, лежав на схід. Солдати переходили лінію фронту, щоб влитися в ряди Червоної Армії. Існував підпільний госпіталь у Кучакові на окупованій німцями Бориспільщині майже два місяці, допомогу в ньому отримали понад 500 поранених червоноармійців.
Доля багатьох з тих, хто одержав друге життя у Кучакові, невідома. Хоч багато хто з них приїздив на День Перемоги в Артемівку та Кірове (Кучаків). Лікар Рафаель Попов’янц та фельдшер Сара Бумагіна на час написання книги (1983 рік) жили і працювали в Росії, Афанасій Гришмановський загинув під час відходу з Кучакова.
Нещодавно пішли з життя Іван Васильович Дворник, Ольга Кирилівна Пащенко, Уляна Єлисеївна Хобта, які активно працювали в госпіталі.
Вони зовсім не думали, що здійснили подвиг в ім’я життя. Молоді юнаки і дівчата, жінки, немолоді жителі села робили все, що могли, аби врятувати людські життя. Кожен знав, що на фронті воюють їхні сини, батьки, брати, і, можливо, їм теж знадобиться допомога...
Як пише у післямові до своєї книги Анатолій Полянський: «Історії Великої Вітчизняної війни подібні приклади поки що невідомі. Це був воістину народний подвиг, здійснений, що називається, всім миром — від малого до старого!».
А розповів Полянському про те, що замовчувалось довгі роки після війни, учасник тих подій Олександр Крутських. Коли книга «Село милосердя» вийшла в світ, тоді не лише Україна, а й увесь колишній Союз дізнався про подвиг наших земляків.
Щороку влітку на полі під Артемівкою цвітуть червоні маки. Як спомин, що тут пролилась людська кров...
Фото автора
Віктор Співак

джерело: Вісті

Оцени новость →
Просмотров: 666
Рейтинг: 0.0/0

Комментарии

avatar

Новости по теме

Новости партнеров