ВойтиРеклама на сайте

рецепти від читачів

Останній боєць УПА з Бориспільщини

Общество

Останній боєць УПА з Бориспільщини 93 роки. Такий довгий шлях відміряв Господь-Бог останньому воїну Української повстанської армії (УПА), котрий проживав на Бориспільщині. За це майже століття душа і тіло Володимира Миколайовича Ференса були настільки зранені, що мало навіть кількох товстелезних книг, аби все описати.

Молодого хлопця з Житомирщини призвали до лав Червоної армії, коли радянська влада була встановлена на всій Західній Україні. Опинився рядовий Ференс у прикарпатському містечку Косові.

22 червня 1941-го перебував на бойовому посту, коли небо затьмарили сотні німецьких літаків. А через декілька днів червоноармійці вже мали справу з солдатами Вермахту на землі. Далі був не відступ із боями, а втеча деморалізованого натовпу людей у військовій формі від наступаючого ворога.
— На Миколаївщині під Первомайськом, — згадував Володимир Миколайович, — німці перетворили нас на криваве місиво. Я лежав під трупами, і танк, із якого стирчав кулемет, проїхав за 20 сантиметрів од моєї голови. Потім уцілілих німці змусили копати величезну яму, в яку ми повкидали трупи нещасних товаришів та й прикопали.

З німецького полону Володимир утік, і після ще багатьох смертельних пригод потрапив до Рівного.
— Через деякий час — довідався, що є в тутешніх краях українські повстанці, через родича зв’язався з ними. Це було пізньої осені 1942 року.

У лісі за місяць пройшов військовий і партизанський вишкіл. Командирами, інструкторами були здебільшого колишні офіцери з розгромлених радянських армій. Підрозділи УПА орієнтувалися на бойові дії проти німецьких окупантів на території Житомирської області. Радянських військ на території України тоді ще не було. Вояки нашого бандерівського загону тримали під контролем ділянку шляху Рівне – Київ. Багатьох фашистів тоді покосили, набрали зброї та мундирів. Роззброювали поліцаїв, чимало людей урятували від вивезення до Німеччини. Ні ми, ні партизани Ковпака один одного не чіпали. Тоді у нас був ще спільний ворог — фашист. Коли прийшли червоні «визволителі», мене, хворого на тиф, відвезли у Рівне до шпиталю. Нові окупанти швидко визначили: бандерівець. Кількахвилинний суд — і 25 років каторги.

У Воркуті «на поселенні» Володимир Ференс прожив до 1974 року. Потім доля змилостивилася над ним — занесла на Київщину до села Кучаків.
— Який це райський край! — казав пан Володимир. — За нього треба молитися і захищати від будь-якого окупанта, хоч звідки він позирав би на нашу землю.

Державна влада визнала, що колишній вояк УПА Ференс не скоїв злочинів проти свого народу. Однак такі люди, як він, за приниження і насильство над ними одержали від радянської влади копійчану компенсацію.

Провести в останню путь кавалера ордена Богдана Хмельницького В. М. Ференса до Кучакова приїхали українські патріоти з Борисполя, столиці, інших міст і сіл України, зокрема й заступник голови Спілки офіцерів, капітан І рангу Військово-морських сил України Євген Лупаков, побратими з Всеукраїнського братства вояків ОУН-УПА, представники Комітету захисту України, «Просвіти».

Під спів державного Гімну пішов на вічний спокій борець за волю України Володимир Миколайович Ференс. Вічна йому пам’ять.

Володимир Миколайович Ференс, УПА, Бориспільщина
Оцени новость →
Просмотров: 1013
Рейтинг: 5.0/2

Комментарии

avatar

Новости по теме

Новости партнеров