ВойтиРеклама на сайте

Олімпійська «фізкульт-ура» по-бориспільськи

Новости в Борисполе

Олімпійська «фізкульт-ура» по-бориспільськи Шляхом до Лондона: Через кілька днів у Лондоні стартують ХХХ Олімпійські ігри. З цього приводу заявити про себе вирішили державні і спортивні чиновники України. За їхнім задумом, по всіх областях було влаштовано так звану олімпійську естафету під назвою «Передай вогонь переможцю». Походження цього вогню не має нічого спільного зі справжнім олімпійським полум’ям, запаленим від сонячних променів на горі Олімп біля Афін, а факели попідпалювали на місцях від звичайних вітчизняних сірників.

Фінал київської обласної естафети було доручено провести Борисполю. Буденного робочого дня над центральним майданом міста залунали бадьорі спортивні марші. Проблему масовки традиційно вирішили за допомогою діток, їхніх татусів і мам, для яких влаштували черговий конкурс малюнків на асфальті.

Перед парадним входом до будинку міськради вишикувались місцеві й обласні чиновники, депутати, серед яких вдалося розгледіти скраю шеренги і олімпійську чемпіонку — тендітну важкоатлетку Наталку Скакун і ще кількох відомих спортсменів. Не обійшлось і без політичного вибрику. Голова фракції Партії регіонів у міськраді пан Савченко пропіарив перед виборами свою політсилу заявою, що від імені партії дарує спортсменам «стартовий пакет для більш мобільного швидкісного спілкування».

У потрібний момент із двох боків Київського Шляху прибігли дві колони спортсменів – представників інших районів Київщини. Біля райдержадміністрації було піднято Державний прапор України і Національного олімпійського комітету.

Отже, можемо вважати, що «фізкульт-привіт» і «фізкульт-ура» від бориспільців пролунало гучно і переконливо. Тепер чекаємо перемог українських спортсменів у британському Лондоні.

Наш слід на олімпіадах: Рівно 20 років існує олімпійська збірна України, котра виступає під національними символами. За цей час були й гучні успіхи, й, на жаль, здебільшого невдачі. Тисячі українських спортсменів пройшли крізь горнила олімпійських змагань. По цеглинці мурувалася національна команда зі спортсменів з усієї України. Було там щось і від Борисполя. Звичайно, найяскравішою олімпійською зіркою стала проста сільська дівчина з Лебедина Бориспільського району важкоатлетка Наталка Скакун, на честь якої пролунав Гімн України як переможниці олімпійських ігор в Афінах 2004 року. Нині, глянувши на неї – худорляву, тендітну – важко повірити в те, що вона є однією з найсильніших жінок України і всього світу. Після закінчення спортивної кар’єри Наталка повернулась на батьківщину, живе в рідному Лебедині.

Можливо й замало загалом представників Бориспільщини, котрі ставали членами олімпійської національної збірної. Могло б їх бути й більше. Наприклад, у свої зоряні часи, коли Бориспіль вважався хокейною столицею України на траві, національна збірна, основу якої складали бориспільки, двічі була на порозі «пробиття» на олімпійські ігри в Афінах 2004 року і в Пекіні 2008-го. А шкода. «Колос» Бориспіль, він же збірна України, був єдиним конкурентноздатним колективом серед українських колективів з ігрових видів спорту на світовій арені.

Варто згадати добрим словом і заслуженого майстра спорту велогонщика Олександра Кириченка, який був жителем Бориспільщини, прописаним у селі Щасливому протягом двох років. Проте він на олімпійських іграх 1992 року в Барселоні представляв Росію. Продав квартиру і переїхав до Москви, де, кажуть, і нині проживає.

Брали участь в олімпійських іграх у Сеулі 1988 року в складі збірної СРСР корінні бориспільки — легкоатлетки Ольга Мороз, нині вихователька дитсадка, і Тетяна Мовчан, котра працює нині в охороні аеропорту.

У теперішній збірній України, на жаль, немає жодного представника Бориспільщини та інших районів Лівобережжя Київщини. Вихованців Білоцерківського і Броварського спортивних центрів до уваги не беремо. Ці заклади фінансуються з держбюджету і в них удосконалюють свою майстерність спортсмени з усіх регіонів України.

Місцевий Прометей: Його доля чимось нагадує долю міфічного легендарного Прометея, котрий у життєдайному пориві злетів до самого Сонця, а потім… Не хочеться сумно і слізно говорити про це.

Наш істинно, з діда-прадіда бориспільський хлопець Ігор Шило, знаменитий на весь світ спортсмен-велогонщик, мав стати першим нашим земляком-олімпійцем. Але підла, несправедлива й зла доля розпорядилась по-своєму.

На рубежі 80-90-х Ігор вважався одним із найсильніших велогонщиків світу, вигравав майже всі найпрестижніші міжнародні змагання. Його портрети не сходили з обкладинок журналів. У той час Україна стає незалежною державою. Прошу дозволу в наших читачів процитувати те, що я писав тоді в часописі Народного руху України «Народна газета» (№ 31, серпень 1992 р.): «Напередодні ХХV олімпійських ігор у Барселоні велогонщик з Борисполя Ігор Шило став чемпіоном СНД. Але, як і багатьом іншим українським спортсменам, гідним того, щоб виступати на найпрестижніших змаганнях світу, місця в так званій об’єднаній команді СНД йому не знайшлося.

Сам процес формування команди був принизливим для спортсменів, тренерів і просто уболівальників України – великої спортивної держави світу. Їхню долю вирішували, просіваючи крізь сито, політичні чиновники іншої держави – «правоприемницы СССР». Для того, щоб потрапити у Барселону, будь-якому українському спортсмену, гідному цього, треба було бути на дві-три голови вищим, ніж його конкурент із Росії.

Ігор Шило і ще кілька десятків сильних спортсменів з України на Олімпіаду не поїхали. Зате поїхав її представник, колись уславлений олімпійський чемпіон Валерій Борзов. Саме той, хто, поспринтувавши на бігових доріжках стадіонів, продовжив свою кар’єру на килимових доріжках цеківських коридорів та кабінетів. Він і далі запопадливо озирається і на московських спортапаратників, і на київських колишніх апаратників з ЦК КПУ, яким було видніше, ніж чемпіонам, куди бігти чи стрибати за нагородами».

До наступних олімпійських ігор 1996 року в Атланті Ігор Шило не дожив… Його поховано у Борисполі.

Це було 1980-го: У липні 1980 року через Бориспіль пролягав шлях справжнього олімпійського вогню, запаленого на священній горі Олімп у Греції, до тогорічної столиці Олімпіади Москви (участь у ній проігнорували на знак протесту проти радянської окупації Афганістану кілька десятків країн світу, за що через чотири роки СРСР віддячив чи помстився тією ж монетою на Олімпіаді в американському Лос-Анджелесі). Пронести олімпійський вогонь Борисполем випала щаслива доля кращим на той час спортсменам Бориспільщини.

Згадує ту пам’ятну мить один із факелоносців, теперішній голова міськспорткомітету Микола Костянець: — Ми, кілька десятків спортсменів, пройшли спеціальний вишкіл у таборі в Макарівському районі. Першим на бориспільській землі прийняв естафетний факел до рук біля села Щасливого інструктор фізкультури радгоспу «Бортничі», на жаль, уже покійний Юра Пестовніков. На першому міському етапі на 35-му кілометрі з факелом у руці побіг футболіст, нині працівник охорони аеропорту Володимир Борліс. Біля вулиці Ленінградської його підхопила волейболістка з восьмої школи Олена Коробка (нині працює адміністратором готелю аеропорту). Мені ж випало пробігти з вогнем під вікнами свого будинку по Київському Шляху (тоді вул. Леніна). А запалив олімпійський вогонь у спеціальній ніші на підрихтованому до цієї урочистої події на стадіоні «Колос» у присутності шести тисяч глядачів директор Кучаківського племзаводу, всесвітньо відомий важкоатлет Петро Базюченко.

Після урочистої церемонії пізнього вечора підставку з вогнем під пильною охороною віднесли на ночівлю до будинку теперішньої Бориспільської райдержадміністрації. Наступного ранку підставку з вогнем завантажили у спеціальний автофургон і повезли у бік Полтави.

Кілька років тому всі свої олімпійські атрибути – форму, кросівки, факел – я передав до Бориспільського історичного музею.

Автор: Володимир БІЛКЕЙ, Щотижневик «Вісті»

Бориспіль, Ольга Мороз, Тетяна Мовчан, Наталка Скакун, новини, Олімпійські ігри, спортивні марші
Оцени новость →
Просмотров: 623
Рейтинг: 0.0/0

Комментарии

avatar

Новости по теме

Новости партнеров