ВойтиРеклама на сайте

рецепти від читачів

Недовіра сільській владі

Новости в Борисполе

У Сеньківці Бориспільського району відбулася сходка села. Ініціативна група людей, яким небайдужі проблеми сіл Велика Стариця, Горобіївка, Андріївка, Григорівка, Перегуди та Сеньківка, що належать до Сеньківської сільської ради, зібрала підписи мешканців усіх населених пунктів, аби провести цю сходку і запросити на неї виконуючу обов’язки сільського голови Любов Іванівну Желевську. Здавалося б, нічого особливого чи незвичайного. Проте в. о. сільського голови відмовилася реєструвати колективне звернення про проведення сходки, під яким поставили свої автографи близько двохсот її односельців.

Збори жителів сіл, що входять до сільської ради, викликані ще й тим, що Любов Іванівна першою зареєструвалася у кандидати на сільського голову, проте звіту перед громадою так і не ініціювала. А згідно із законом про місцеве самоврядування, сільський голова повинен звітувати перед громадою не рідше одного разу на рік.
Окрім того, мешканців села обурює зловживання, на їхню думку, у розподілі земель, відсутність прозорості у роботі сільської ради. Адже невідомим особам видається по 60 соток у той час, як сеньківці не можуть приватизувати свої городи, які обробляють по 18-20 років. Та й сільське озеро виявилося у приватній власності, тож його ні упорядкувати не можна, ні свята народні проводити. А депутати цього скликання говорять, що взагалі не голосували за це питання. Тому і вирішили селяни вимагати у Любові Іванівни оприлюднення рішень сільської ради за рік її головування.

У неділю на сходку до сільського будинку культури, де зібралося майже півтори сотні людей, Любов Іванівна забігла лише на декілька хвилин. Вона сказала, що до неї приходили якісь люди і принесли звернення, але без жодного підпису. Та й прийшла вона не на зібрання, а просто так, запросити громадян на медичний огляд, який безкоштовно проводитимуть наступного дня. От і все. Посилаючись на те, що поспішає, голова залишила зал із обуреними людьми, які навздогін кричали їй, аби вона відповіла на низку запитань. А накопичилося їх у селян досить багато...

Сеньківці стурбовані розбазарюванням земель, адже сьогодні вже ніде навіть і корів пасти. А в Перегудах, за словами виступаючих, якомусь чиновнику виділили 5 га землі, у той час коли місцевим мешканцям відмовляють у виділенні і по 10 соток. Тож виходить, обурюються селяни, їм немає, а тим, хто приїжджає на дорогих машинах, є! Окрім того, селяни скаржилися на те, що сільська рада видає рішення на приватизацію землі, у якої вже є власники! Та й на прийом до землеміра потрапити непросто. «А хіба будуть дбати про село люди випадкові, немісцеві, які навіть не проживають у нашому селі?» — поставила риторичне запитання одна із селянок.

«Як стало відомо, Любов Іванівна розвозить подарунки людям похилого віку. Хто виділив кошти на це? Чому ж ми сьогодні продаємося за хусточки і рушники? Краще б ці гроші вклали у нашу лікарню, щоб зробили там зручні східці, тепло. Ми ж не думаємо про наше майбутнє. Продали вже й Мельники. Це окраса нашого села, де ми завжди проводили Івана Купала, де можна було просто відпочити, порибалити. Навесні ми хотіли прибрати біля озера, а Любов Іванівна нам сказала, що ця територія вже має власника. То чому ж власник не покосить хоч амброзію, щоб діти наші не задихалися» — зверталася до односельців Надія Спашиба.

Анатолій Чайка запитував: «Чому очисні споруди до цього часу не запущені? Доки страждатимуть мешканці «гостинки»? Чому не працює насосна станція? Адже, подейкують, що це вже приватна власність. Якщо так, то хто і коли розглядав це питання? На якій сесії? Ініціативна група сіл зверталася навіть у Генеральну прокуратуру, щоб повернути у власність села Мельники. Ми сподівалися, що там буде зона відпочинку. Як могло озеро перейти до рук приватних осіб без громадського обговорення? Ми зібралися, аби прийняти рішення і звернутися до прокуратури з проханням оприлюднення сесій сільської ради за рік перебування Любові Желевськї на посаді сільського голови.»

Марія Василівна Чайка підняла питання про землі під місця на кладовищі. Ольга Дмитрівна Конотопчик говорить: «Мені вже 64 роки, все життя, з 14 років, працювала у радгоспі. У мене четверо дітей. Мала два городи, які обробляла з 1986 і 1994 років. Я землеміру в очі говорила, що моїм дітям не наділив землі, а забрати зумів обидва городи. Я вже прошу, щоб хоч сину дали земельну ділянку під забудову. Все життя тяжко проробила, а для моїх дітей немає землі…»

Марія Миколаївна розповіла про вивіз торфокрошки із Горобіївки. «Звідки ми знаємо, які природні катаклізми можуть бути у нас, коли вичерпуються природні багатства: чорнозем і пісок? А яку користь громада має від цього? Давайте зупинимо знищення чорнозему!» — лунали вигуки із залу.

Микола Миколайович Ковбаса говорив про проблему сміттєзвалищ на території сільської ради та неправомірні дії депутатів. Марія Моринець додала також про роботу виконкому, яка суперечить інтересам громади.

Людмила Вікторівна Колесниченко розповіла про екологічні проблеми Сеньківки, про чорнобильців-переселенців, які живуть у санітарній зоні. Найгірша вода серед сільських рад — у Сеньківській. Через те і найбільше кишкових захворювань також тут. Активісти села створили місцевий осередок громадської організації «Народний контроль» для вирішення своїх проблем і, насамперед, екологічних. Як з’ясувалося, свиноферма, яка працює на місці колишньої ферми для корів, не відповідає санітарним нормам, і це прикривається згори. Адже відстань до житлових будинків складає 100-200 м. Відходи від діяльності підприємства виливаються прямо на поля за 100-150 метрів від житлових будинків. Це бачили на власні очі і кореспонденти, і самі відчули той страшенний сморід від свиноферми.

У сільському саду, на стихійному сміттєзвалищі, розповідають сеньківці, бачили трупи поросят... А в питній воді у десятки, сотні разів більше норми шкідливих речовин. В Інституті колоїдної хімії селянам сказали, що вони п’ють смертельно небезпечну воду і що місцева влада зобов’язана негайно вирішити проблему забезпечення населення чистою питною водою. Усупереч намаганням влади приховати правдиву інформацію від людей, їм вдалося навіть виграти суд у цій справі: вони домоглися закриття свиноферми… Що буде далі? Адже люди переконані, що велика смертність у селі — це внаслідок роботи шкідливого виробництва.

У центрі села розташовано дві вишки для мобільного зв’язку, відстань від них до школи становить близько 100 м, а до водонапірної башти взагалі рукою подати. «Виходить, що ми п’ємо воду з радіацією? І як вплине це на здоров’я мешканців Сеньківки, зокрема дітей?»

Василь Андрійович Багаліка у виступі говорив про незрозуміле зменшення площі паїв, розпродаж земель мешканцям не Сеньківської сільської ради.

Про засміченість центру села, відсутність плану перспективного розвитку сіл, що входять до сільської ради, про необхідність повернути розпродані землі громаді, про необхідність визнати роботу виконкому сільської ради незадовільною сказав Микола Матвійович Мамайсур і додав, що будь-який голова сільської ради має звітувати перед громадою щорічно.

Люди обурюються, що їхні мальовничі села, де протікає річка Красилівка, у яких є озера, парки і сади, перетворюється на непривабливі смітники, зарослі височенними бур’янами. Вздовж доріг масово цвіте амброзія. А місцями за чагарниками і коноплями й сміття не видно. У річку стікають нечистоти... Бари працюють у селах до необмеженого часу, а дільничного міліціонера не видно, навіть коли бійки трапляються.

Декілька осіб виступили на захист в. о. сільського голови та роботи депутатів, серед них Олег Сахно — депутат сільської ради та директор Сеньківської школи Володимир Бережний, який сказав: «Сільська рада зараз не готова звітувати по усіх тих пунктах, які ви б хотіли почути. Можливо, дійсно Любові Іванівні не вистачило часу для підготовки до звіту. Я думаю, що ці збори обов’язково відбудуться. А за очі говорити про чиїсь недоліки не толерантно. Але Любов Іванівна дійсно сумлінно ставиться до своїх обов’язків. Вона сприяє ремонту школи. Також допомагає нам підприємство «Агрорегіон».»

Збори мешканців Сеньківської сільської ради ухвалили визнати роботу в. о. голови сільської ради Любові Іванівни Желевської незадовільною.

Люди ще довго не розходилися по домівках. Войовничий дух протесту проти свавілля виконкому та депутатів сільської ради, сміливі висловлювання на їхню адресу односельців пробудили у багатьох людей віру в те, що справедливість все ж знайти можна. А для цього потрібно не мовчати і об’єднуватись, бути однією громадою.

Бориспольщина
Оцени новость →
Просмотров: 1196
Рейтинг: 5.0/1

Комментарии

avatar

Новости по теме

Новости партнеров