Попередні результати першого туру вітчизняних президентських виборів, який відбувся 17 " />

ВойтиРеклама на сайте

рецепти від читачів

Кого чи що ми вибираємо?

Новости в Борисполе

Попередні результати першого туру вітчизняних президентських виборів, який відбувся 17 січня, великою несподіванкою навряд чи можна назвати. Хіба що тринадцятивідсоткового здобутку від Сергія Тігіпка мало хто очікував. А так усе вельми прогнозовано.
Перемогу Віктору Януковичу забезпечила, перш за все, стабільність його електорату на Сході та Півдні України, для якого значно вагомішим за всі передвиборчі обіцянки опонентів продовжує залишатись аргумент – «Витёк – свой парень». Хоча не можна не зауважити і помітного зростання кількості симпатиків очільника регіоналів у західних та центральних областях. Правда, у цьому, на жаль, значно більша «заслуга» другого Віктора – Ющенка, а точніше, його бездарної президентської каденції. Усі ж потуги очільника Секретаріату Президента Віри Ульянченко протягом останнього півріччя реанімувати у свідомості українців образ Віктора Андрійовича періоду зими 2004-2005 років успіхом так і не увінчались. Надто добре народ запам’ятав, як на догоду «любим друзям» та кланово-олігархічним групам відправляли у відставку перший «помаранчевий» уряд, як, замість обіцяних тюрем, бандитам оголошували амністію та нагороджували орденами, медалями і грамотами, хто і з ким підписував ганебні універсали про співпрацю, чиї пахолки зруйнували демократичну коаліцію, створену після останніх дострокових парламентських виборів, та хто постійно всував палиці в колеса українського урядового воза. Та хіба тільки це! Отож, таку силу-силенну гріхів, скоєних за п’ять років нашим, ще діючим нині президентом, не змогли переважити справді святі його справи з відновлення української історичної пам’яті та реальної історії українського народу, вшанування жертв Голодомору 1932-33 років та реабілітації істинних національних героїв, піклування про свободу слова та розвиток української мови. П’ять з половиною відсотків голосів – доволі сувора, хоча, мабуть, і справедлива оцінка Ющенку від співвітчизників, у якій сконцентрувалась уся гіркота людських розчарувань та біль за втраченими надіями на справді нове життя після Майдану. Що й казати, бумерангом вона вдарила і по рейтингу Юлії Тимошенко. Добряче для цього постарався і сам її зрадливий політичний партнер. Тепер уже колишній. Адже, мандруючи Україною, Віктор Андрійович усі свої передвиборчі виступи починав і закінчував нищівною критикою прем’єрки. Звичайно, народ знав справжню ціну його словам, але мимоволі чимало людей починали думати, ага, гризетесь між собою, немов собаки, замість того, щоб у країні лад давати, то на зло вам я проголосую за Януковича. І голосували. Важко сказати, який відсоток склали подібні «протестанти», але що було, те було.
Заради справедливості варто визнати, що Віктор Федорович, щоб набрати ту кількість голосів, якою нині хизуються його однопартійці, мав просто ідеальні умови. Він – лідер опозиції, яка ні за що не відповідає. На нього працює економічна криза, з якою потрібно боротись діючому уряду, тобто його головному опоненту. Проти глави цього ж уряду веде справжню пропагандистську війну президент країни. Отож, керівнику тіньового кабінету міністрів тільки й залишалось, що між грою у великий теніс та гольф, захопленням Межигір’я, протестним «лежанням» під трибуною Верховної Ради, глибокопоклонними поїздками до своїх московських покровителів, регулярним відвідуванням перукаря-косметолога та фотографуванням після цього на передвиборчі білборди іноді знічев’я кинути якусь критичну стрілу на адресу Юлії Тимошенко, а заодно, для годиться, й Гаранта Конституції не забути.
Зрозуміло, що безлад, який панував у нашій державі останнім часом, змушував громадян шукати нові обличчя серед претендентів на найвищу державну посаду. Саме цією обставиною можна пояснити третє та четверте місця Сергія Тігіпка і Арсенія Яценюка, які впевнено обійшли тріумфатора попередніх виборчих перегонів. У сумі свої симпатії їм віддали майже п’ять мільйонів наших співвітчизників! А ось третина(!) виборців, вочевидь, так і не визначилась із кандидатом, байдуже махнула рукою на власний громадянський обов’язок і у день виборів надала перевагу лежанню на дивані та односторонньому спілкуванню з «ящиком». Це теж своєрідний протест проти безрадісної дійсності, хоча результативність його, прямо скажемо, сумнівна. Згадаємо і про більше ніж півмільйона тих громадян, які до виборчих дільниць таки добрались, а ось у бюлетенях зробили відмітку навпроти графи «Не підтримую жодного з кандидатів».
Отож, перший тур президентських виборів-2010 уже став надбанням історії. Попереду – вирішальний другий, що відбудеться 7 лютого. Тепер маємо вибирати між Віктором Януковичем та Юлією Тимошенко. Розрив між ними склав трішки більше десяти відсотків. Чи вдасться лідерці БЮТу його ліквідувати? Можна було б написати традиційне «час покаже» або «чекати відповіді уже не довго», поставити крапку і закінчити статтю. Але робити цього чомусь не хочеться. Бо ж не за спринтерським чи марафонським забігом двох атлетів, нагородою яким замість медалі буде президентське крісло, спостерігаємо. Справа зовсім не в ньому, а в тому, що на кону, без перебільшення, подальша доля держави з назвою Україна, доля кожного із сорока шести мільйонів її громадян. Задумайтесь над цим, панове. Змагальні пристрасті першого туру через кілька днів угамуються, на їхнє ж місце має прийти тверезий розрахунок.
Легко тим майже п’ятнадцяти мільйонам співгромадян, які завчасно твердо визначились у своїх уподобаннях і через неповних три тижні знову голосуватимуть за «Я» та «Ю». А що робити решті двадцяти двом мільйонам виборців? Переконаний, що нині у їхніх головах роїться безліч думок. Одні в сімейному колі, у бесідах з друзями, знайомими чи політичними однодумцями гарячково шукають відповідь на питання: «За кого?». Інші міркують, що коли «їхній» кандидат залишився «поза грою», то і їм на виборчих дільницях робити більше нічого. Ще хтось затявся: «Не ходив і не піду, якось і без мене обійдуться!»
Обійтись, звичайно, можуть. Коли б лише не довелось дуже швидко розплачуватись за свою нинішню інертність та байдужість. Пам’ятаєте сакраментальне: «Якщо ви не цікавитесь політикою, то вона може зацікавитись вами». Припустимо на мить, що до виборчих урн знову підійдуть лише ті, хто 17 січня у бюлетенях зробили відмітки навпроти кандидатів під 13 чи 17 номером. У такому разі стане реальністю лозунг біло-блакитних «Наш президент – Віктор Янукович». Не знаю, можливо саме такий, напівграмотний, з тюремними університетами за плечима керівник держави їм і потрібний. Імовірно їх не з’їдає сором, коли він під час публічних виступів плутає Миколаївщину з Херсонщиною, Ісаака Бабеля з Августом Бебелем, Анну Ахматову з Рінатом Ахметовим, Австрію з Австралією і щиро переконаний, що Дніпропетровськ знаходиться на Сході України. Панове українці, ви можете уявити Віктора Федоровича під час непротокольного спілкування в колі Ангели Меркель, Ніколя Саркозі, Барака Обами чи когось із інших лідерів провідних країн? Досить того, що згадка про Україну викликає в світі гірку усмішку через її тотальну корумпованість, занадто низький життєвий рівень, високу смертність і мільйони заробітчан на чужині, то для чого ж ще й керівником держави обирати того, хто, безсумнівно, стане всесвітнім посміховищем? Як же з такою ганьбою протягом п’яти років збираються миритись інтелектуальні прихильники Сергія Тігіпка та Арсенія Яценюка і самі ці політики? А решта українців? Невже хтось отримає естетичне, моральне чи, врешті-решт, громадянське задоволення, коли до влади дорвуться Микола Азаров, Вадим Колесніченко, Ганна Герман, Борис Колесніков, Сергій Ківалов, Владислав Лук’янов, Дмитро Табачник, Михайло Чечетов, Нестор Шуфрич? Адже ця зграя переконаних україноненависників зробить усе, щоб якомога швидше покінчити з нашою незалежністю, знищити українську мову – головний стрижень нації та перетворити країну на новітню московську колонію. Хтось скаже, що це вже занадто. Якби ж то. Ви що, забули, як пан Янукович обзивав усіх нас «казлами», а українофоб Азаров пропонував малоімущим харчуватись переважно дешевою капустою, бо в ній, мовляв, багато вітамінів? Чи висловлювання Дмитра Табачника про меншовартість української мови та вітчизняної інтелігенції нагадати?
Отож, можливо, краще не доводити ситуацію до крайності, а всім кандидатам, що зараховують себе до демократичного табору, але не потрапили в другий тур, сісти з Юлією Володимирівною за круглий стіл і спробувати, ні, не посади поділити, а виробити спільну стратегію для виведення України з кризи? Принаймні так роблять у всіх цивілізованих країнах. Найперше маю на увазі Сергія Тігіпка та Арсенія Яценюка. Потрібно з повагою ставитись до їхніх незалежних позицій, але ж на карту поставлена доля країни, в любові до якої вони щоденно присягались останні три місяці. Було б цілком доречно, щоб передвиборча програма пані Тимошенко органічно доповнилась їхніми ідеями, а також слушними думками усіх інших кандидатів, і стала ґрунтовною дорожньою картою перетворення України на процвітаючу державу. Думається, що Юлія Володимирівна, уже в ролі президента, не відмовилася б від такого прем’єр-міністра, як Сергій Тігіпко. А для Арсенія Яценюка цілком доречною була б посада голови Національного банку чи міністра закордонних справ. Скажете, розфантазувався. Але ж американці, німці чи шведи з фінами саме так досягають суспільної злагоди. Чим же ми за них гірші?
Будемо сподіватись, що до другого туру політики між собою таки досягнуть згоди. Нам же, виборцям, потрібно їм у цьому допомогти. А для цього належить усім, окрім тих, що голосують через хворобу вдома, прийти на виборчі дільниці і врятувати Україну від загибелі. Панове, повірте, я не перебільшую. Зрозуміло, якщо президентом оберемо Юлію Тимошенко, то наступного дня в раю жити не станемо, але ж продовжимо рух до Європи, до свободи, до демократії, до правової держави, до цивілізації. Прихід же до влади Віктора Януковича загрожує поширенням порядків донецького анклаву, де панують «понятия», а не закон, на всю країну і швидке перетворення її на безправний придаток путінської Росії. Тож, думаймо!
В усі найближчі дні вам дурманитимуть голови байкою про те, що коли Віктор Федорович двічі був прем’єром, то Україна досягала небувалих успіхів у сфері економіки. Ану спробуйте пригадати хоча б з п’ять таких досягнень. Що, не вдається? Якщо ж насправді якісь позитивні зрушення й були, то не забувайте про його міцну дружбу з Президентом Леонідом Кучмою, а, отже, й спільні зусилля у розв’язанні тих чи інших проблем. Та й Віктор Андрійович свого часу полюбовно запропонував кандидатуру тезки на другу в країні керівну посаду і надалі в критиці його дій помічений не був.
У зовсім інших умовах довелось працювати Юлії Володимирівні. Не буду перераховувати, скільки безпідставних звинувачень і нападок з боку президента та його секретаріату їй довелось витримати. Практично всі значимі для держави рішення уряду або ветувались главою держави, або ж оскаржувались ним у різних судових інстанціях. Однак, не зважаючи ні на що, на зло всім ворогам і опонентам, уряд зміг в умовах світової фінансової кризи утримати економічну ситуацію під контролем. Ви, шановні читачі, є свідками регулярної виплати пенсій та заробітної плати бюджетникам, практичної реалізації цілої низки соціальних програм. А скільки можна було б зробити корисного для суспільства, якби серед політичної еліти панувала одностайність?
Через неповних три тижні у кожного з нас з’явиться шанс надати таку можливість нашим керманичам, принаймні тим, хто цього щиро бажає. Тож, усі небайдужі, прийдімо 7 лютого на виборчі дільниці, приведімо туди тих, хто з якихось причин не захотів голосувати у першому турі, і винесімо вотум довіри жінці, яка своїми практичними діями впродовж останніх п’яти років на нього цілком заслужила. Резервів же серед виборців для перемоги Юлії Тимошенко над своїм одіозним опонентом цілком достатньо, аби лише їх вдалось успішно мобілізувати.

Василь Галатенко

Источник

Оцени новость →
Просмотров: 802
Рейтинг: 1.0/1

Комментарии

avatar
0
5 Спам
Бедной Юле опять не дадут ничего зделать для нэньки! Какая трагедия! Но мы всё равно за неё проголосуем! А ёжики кололись и плакали...
avatar
0
4 Спам
Отвечаю:
Канешно не сделает. Кто же ей даст... Как ставили палки в колеса так и будут продолжать ставить. Но из двух зла, нужно выбирать мене зло...
Может с Тигиком договорится. Как ни как а он из Бело-Синих правда б.у.
avatar
0
2 Спам
Чувак классно размышляет... Ему повиг кто ха-ха... То что при Тимошенко пришел кризис это не ее вина... В США во время кризиса вообще все было просто в большой ЖОПЕ. А при Янике мы снова на 10 лет "откинемся" назад, пока его авторитеты заново все начнут в Украине раздеребанивать, а потом забудьте о инвестировании из Европы и США, а это остановка производства (которое практически и так ели существует), потом и зарплаты ХЕР кто тебе даст (разве что своими деревянными, которые будут постоянно в инфляции).
И представьте: в школах обычно в классе весит портрет президента... при Янике... это какой авторитет для детей будет :)
avatar
0
3 Спам
А ты за "базар" ответишь если я проголосую за "ЮЛЮ" и она не зделает то о чем ты щас говоришь ? с кого потом спрашивать, с тебя и таких же "наивных" людишек ? или опять жить 4 года в надежде что прийдет очередная "белая и пушистая" власть ?
avatar
0
1 Спам
Лихо. А кто может назвать хотя бы 5 весомых деяний Тимошенко? Только и можем, что отмазки лепить. Да, Янукович представляет донецкий анклав. Ну и что? Я хочу иметь работу и зарабатывать на жизнь. И мне пофигу кто будет снимать пенку в верхах. Донецкие или Львовские - мне всё равно. А то, что помаранчевые (да-да все помаранчевые - и Тимошенко тоже) просрали 5 лет жизни страны - факт. Который налицо.
avatar

Новости по теме

Новости партнеров