Так уже повелося, що кожен правитель, навіть удільний князь безплідного клаптика землі," />

ВойтиРеклама на сайте

рецепти від читачів

Громадська рада чи «ручна» громада?

Новости в Борисполе

Так уже повелося, що кожен правитель, навіть удільний князь безплідного клаптика землі, прагне великої влади. В ідеалі — абсолютної. Але на щастя людям і на сум потенційним узурпаторам, ми рухаємося (хоча і повільно) у зворотному від диктатури напрямку. Отже, оголосити себе «повновладним» та «єдино можливим» і особисто вирішувати долю громади вже не вийде — забороняє законодавство, та й люди не дозволять. Тож доводиться застосовувати усіляку хитрість. Наприклад, використати для своїх цілей громадські інституції.
Взяти хоча б ту саму Громадську раду, яка у квітні 2009 року була створена в нашому місті при виконавчому комітеті. Ця Рада складається із представників громадських і релігійних організацій, об'єднань співвласників, представників будинкових та вуличних комітетів, засобів масової інформації. Офіційною метою її існування є, в тому числі, і сприяння впровадженню та дотриманню принципів прозорості і відкритості влади.
Проте відчувши, яким ласим шматком для досягнення своїх особистих політичних цілей Громадська рада, деякі новоявлені політичні спритники вирішили її приручити. Тобто зробити інструментом прийняття необхідних рішень і розповсюдження бажаної інформації.
Яскравою ілюстрацією такого підходу стало засідання Громадської ради, яке відбулося 24 лютого. До порядку денного внесли три питання: звіти про вибори Президента України у місті та про роботу комунальників у зимовий період, а також доповідь про зміни в антикорупційному законодавстві.
Перші два питання, як на мене, несли статистично-звітну інформацію, яку можна було надрукувати і в міській пресі. Проте згодом викрилося, що обидві теми — продумані політичні кроки.
Так, свою доповідь про результати голосування жителів Борисполя на виборах Президента начальник відділу внутрішньої політики Людмила Пасенко фактично перетворила на презентацію партії С. Тігіпка «Сильна Україна». І зрозуміло чому. Адже нещодавно міський осередок цього руху очолив сам міський голова Анатолій Федорчук. Дістались слова захоплення і колишнім колегам мера, які нині представляють у нашому місті «Фронт змін» Арсенія Яценюка. Правда, така «презентація» викликала лише здивування у залі.
Другий акт піару влади вийшов ще менш вдалим. Заступник міського голови Микола Корнійчук у своїй доповіді про роботу комунальних служб міста в зимовий період намагався звинуватити у проблемах міста кого завгодно, тільки аби не визнати власних недоробок. У непрохідних кучугурах і загрозі повені винні, на його думку, колишні Президент, Прем'єр-міністр, депутати Верховної Ради, казначейство і небесні сили, от тільки не виконавчі структури міста.
Але «справжнім героєм» маленького політичного скандалу на засіданні Ради став керівник бориспільських «фронтовиків» Дмитро Радіонов. Хоча сам, здається, цього і не очікував. Чинно зайнявши місце за трибуною, Дмитро Васильович почав «навчати» представників громади, як потрібно критикувати міську владу і як, відповідно, її критикувати не потрібно. І байдуже, що голос Дмитра Радіонова потопав у невдоволеному гулі зали. Адже людям цікавіше було б обговорити нагальні проблеми міста, аніж слухати про теорію громадянського суспільства, яку, до речі, пан Дмитро перекрутив на свій лад. Виступ же свій він завершив відповідним зверненням, яке Громадська рада і повинна була прийняти (за задумом, мабуть, одноголосно). Молодого «фронтовика» підтримала і голова Ради Ганна Михайлюк. Продираючись крізь положення про Громадську раду і здоровий глузд, вона надала зверненню офіційного статусу, хоча за його прийняття проголосувало лише 15 із 35 присутніх на Раді. Але, як-то кажуть: «Коли дуже хочеться...»
Що ж спонукало «фронтовиків», «сильних українців» та «сочуствующіх» за будь-яку ціну протягнути через Громадську раду зазначене звернення?
Чи не та «лопатна акція», якою була ознаменована боротьба за перше крісло у місті (а вона, до речі, неофіційно вже розпочалась), та репортажі, що транслювалися на п'яти всеукраїнських та одному регіональному каналах? За цією подією, цілком можливо, стоїть один з потенційних кандидатів на посаду мера, хоч сама акція, на мій погляд, була проведена досить бездарно.
Але це не головне. У всякому випадку, неефективна акція — це проблема того кандидата, який марно витратив на неї свої гроші.
Головне — в реакції влади на чолі з чинним мером на цю подію. Замість посмішки, яку повинна була викликати ця недолуга політична акція у впевненої в собі влади, вона викликала в неї розгубленість і роздратування.
Чому? Чи не тому, що міський голова і виконавчий комітет дійсно припустилися низки серйозних помилок в організації благоустрою міста, в тому числі і в очищенні його від снігових заметів та льоду?
Чи не в цьому криється намагання влади убезпечити себе від, цитую: «Будь-яких штучних, оплачених, псевдогромадських акцій та політичних провокацій...» У мене, в зв'язку з цим, виникає лише одне запитання: а хто буде вирішувати, яка акція штучна, а яка ні; яка громадська, а яка — псевдогромадська? Хто візьме на себе право визначати, де політична провокація, а де політична акція? Хто? Мер, «Сильна Україна» чи пан Радіонов?
А як же демократія, про яку ви так полюбляєте нам розповідати, товариші-панове? Адже її рівень визначається не лише правом висловлювати свою думку, але й здатністю вислуховувати думку інших; не тільки правом проводити акції на свою підтримку, але й з терпимістю ставитись до проведення відповідних акцій своїх опонентів. Саме це і є ознаками не тільки демократичності суспільства, але й рівня його культури.

На фото: Начальник відділу внутрішньої політики Людмила Пасенко (зліва) і голова Громадської ради Ганна Михайлюк

Дмитро Соляков, член Громадської ради, депутат міської ради

Источник

Оцени новость →
Просмотров: 579
Рейтинг: 0.0/0

Комментарии

avatar

Новости по теме

Новости партнеров