ВойтиРеклама на сайте

рецепти від читачів

Цвітуть під Кучаковом маки

Новости в районе

Цвітуть під Кучаковом маки У вересневі дні 1941-го, 70 років тому, коли радянські війська відступали із Києва, був розгромлений великий ешелон на станції «Кучакове» (нині с. Кірове Бориспільського району). Неподалік села Артемівка розпочався запеклий бій, який тривав три доби. Від Артемівки залишилося лише декілька обвуглених хат. Старожили пригадували, що вся земля була перерита вибухами снарядів, а поле встелене тілами поранених і загиблих солдатів.

23 вересня, коли бій затих, місцеві мешканці почали звозити з поля бою тих, хто залишився живим. Багатьом безвусим юнакам, яких було більше у розбитому ешелоні, життя врятували жінки санітарної дружини, якими керувала місцевий фельдшер Євдокія Степанівна Горунович (фото 1). Вона навчала 27 дівчат доглядати за потерпілими, надавати їм першу медичну допомогу. Серед них — Ольга Кирилівна Пащенко, Уляна Єлисеєвна Хопта, Ганна Семенівна Лукаш… Євдокія Горунович розповідала, що поле бою було встелене людськими тілами. Тож вони, молоді дівчата, відшукували живих під трупами: прислухалися до стогону, придивлялися до найменшого поруху землі. Іноді жінки зовсім не мали сили підняти пораненого. А навколо ходили німці і дострілювали тих, хто ще живий. Іноді доводилося падати на землю, прикриватися мерцями, аби перечекати, поки пройде каральний загін. Потім знову виносили непритомних солдат на своїх плечах.

Одним із перших на закривавленому полі з’явився директор Кучаківської школи
Лаврентій Гаврилович Білик. Не залишилися осторонь і звичайні селяни Кучакова, Лебедина та навколишніх хуторів. Люди везли бійців на волах, у візках, несли у ряднах і на плечах до приміщення старої школи. Усі гуртом носили воду, рубали дрова, перев’язували поранених, кип’ятили бинти. Робили все тихо і обережно, щоб не привернути увагу німців. Допомагали, хто чим міг: зносили тканину для перев’язок, хліб, яйця, молоко, солому… Жінки готували їсти для медперсоналу і хворих. Утворився справжній підпільний військовий госпіталь на території, окупованій німцями, який проіснував де-кілька місяців.

Кучаківці добре пам’ятають імена односельців, які вивезли з поля бою найбільше бійців. Це Григорій Дорофійович Литвиненко, Олександр Ількович Лукаш, який виніс із поля бою 73 бійці, Василь Федорович Томілін і його брат Дем’ян Федорович... Щоранку привозили все нових поранених. Багато бійців селяни розібрали по своїх домівках, доглядали за ними, як за рідними. Ця трагедія, велич місцевих мешканців, їхня мужність і самопожертва просто вражають!
Та не вистачало ні медикаментів, ні професійних лікарів. В ешелоні було декілька медпрацівників.

Серед них їхав і військовий лікар-хірург Рафаель Степанович Пупов’янц (фото 2), який надавав професійну медичну допомогу, без наркозу робив складні операції. У польових умовах лікар не допустив жодної гангрени! Було врятовано життя понад п’ятистам бійцям! Учасники тих далеких подій пригадували Рафаеля Степановича як лікаря від Бога. Ось що він сам писав про роботу у підпільному госпіталі: «Мені доводилося робити операції в імпровізованій хірургії. Багатьох інструментів не вистачало, тоді я просив у колгоспників ручну пилку та прості нитки, які після кип’ятіння використовували під час операції».

Подвиг творили усі люди разом. Вони виявляли незбагненну згуртованість і величезний героїзм. Адже це було на окупованій території, і кожен розумів, на який ризик іде.
Згодом тим, хто міг триматися на ногах, перенести далеку дорогу, мешканці навколишніх сіл давали харчі і болотами виводили їх з фашистського оточення за лінію фронту.

У селах Артемівка і Кірове у братських могилах, за офіційними даними, поховано понад 2 тисячі воїнів, а, за свідченнями очевидців, там знайшли свій останній спочинок близько 5 тисяч осіб!
У 1985 році за великий подвиг, неймовірну доброту і щирість людей, які врятували сотні людських життів, селу Кучаків (Кірове) було вручено Почесну Грамоту Президії Верховної Ради УРСР. Про подвиг простих людей російський письменник Анатолій Полянський написав книгу «Село милосердя». Відтоді Кірове стали іменувати Селом милосердя.

У Кіровській школі свято бережуть пам’ять про ті страшні дні Другої світової війни, яка зачепила майже кожну родину кучаківців. Про підпільний військовий госпіталь розповідається у шкільному музеї. Учні пишуть твори про Село милосердя, а мешканець села Володимир Блажко цій темі присвятив низку своїх творів, які ввійшли до збірки «Цвітуть під Кучаковом маки». «Щороку навесні на місці запеклих боїв зацвітає ціле море самосійних дикоростучих маків. Ця незабутня червона заграва, як спалах пам’яті, вінчає подвиг моїх земляків,» — пише автор у передмові до книжки.

Кірове, Бориспільщина, війна, спогади
Оцени новость →
Просмотров: 800
Рейтинг: 5.0/1

Комментарии

avatar

Новости по теме

Новости партнеров