Для багатьох людей дільничний уособлює усю міліцію" />

ВойтиРеклама на сайте

рецепти від читачів

Чи один у полі воїн?

Новости в Борисполе

Для багатьох людей дільничний уособлює усю міліцію. Саме тому так багато сподівань покладають на нього, звертаючись по допомогу. Та, виявляється, не завжди він у змозі їх виправдати. Купа нарікань, лавина невдоволення: чому міліція така бездіяльна, така байдужа? Доводилося дільничному чути й не таке. І не тільки від простих людей, а й від влади, від власного ж керівництва...
Що ж саме заважає дільничному добре працювати, аби усім жилося спокійно? На це питання ми спробували знайти відповідь, спілкуючись із заступником начальника Броварського міськвідділу внутрішніх справ, майором міліції Русланом Хартановичем, який курує роботу блоку дільничних інспекторів міліції на території Броварів та Броварського району.
Знищення міліції бере початок з 90-х років, коли з метою оптимізації роботи розпочалося скорочення штатів, на тлі якого начебто була підвищена заробітна плата. Насправді ж, поступово, міліція почала втрачати найдосвідченіших працівників, які вже мали величезний трудовий стаж. А «збільшення» зарплати потягло призупинення дії пільг для працівників міліції, що триває й донині. До речі, не таких уже й значних, а саме: видачу продовольчого пайка (борошно, масло, цукор, консерви), 50% оплату комунальних послуг, безкоштовний проїзд міським транспортом та раз на рік залізничним. Однак, для рядового міліціонера із заробітком (одним із найнижчих у світі), що зараз складає у середньому півтори тисячі гривень, і ці пільги були вагомою допомогою. Служба була передбачуваною, сім’я завжди нагодованою. Дільничний тримався роботи. Його знали в обличчя та поважали. У підтриманні авторитету стражів порядку був зацікавлений і сільський голова. Зазвичай, вишукував можливості забезпечити житлом та транспортом, аби зробити дільничного частинкою того суспільства, про добробут якого піклується й сам. Ці часи викликають ностальгію у багатьох.
Чому ж зараз не рідкість побачити дільничного, який «на лавочці» приймає заяву від потерпілого? Про власне житло не може бути й мови, бо ж навіть службовим кабінетом не забезпечений та й міліцейський кітель купує за свої гроші. Із втомою на обличчі та безвихіддю в очах обходить пішки піднаглядну територію. А це подекуди і три, і чотири села, а то й більше. Нині навантаження на дільничного Броварщини перевищує норму у три рази. Відсутність бажаючих працювати за таких умов зрозуміла, як і стрімка плинність уже працюючих кадрів. Дивлячись на такого дільничного, заявник мимохіть відчуває, що він звернувся по захист до того, хто й сам його потребує...
Нині тягар економічних проблем відволікає від питання відродження міліції з руїн, особливо інституту дільничних, ланки, яка не тільки займається профілактикою, а й відіграє безпосередню роль у розкритті злочинів. Хто може надати розшуковцю інформацію про, скажімо, Василя чи Петра, які у селі схильні до крадіжок, пияцтва та аморального способу життя? Хто збере якісну доказову базу для слідства про підозрюваних у тому чи іншому злочині? Хто, у першу чергу, може захистити від сімейного дебошира та насильника? Відповідь одна — дільничний інспектор.
Чому ж ми продовжуємо котитися у прірву та втрачати рештки колись процвітаючої правоохоронної системи? Мабуть, краще тримати її напівголодну, залежну та слабку, аби й голови не піднімала. Чому ж, розуміючи усе це, ми обурюємося, коли дізнаємося про факти отримання українськими правоохоронцями хабарів? Норвезький поліцай з’їхав би з глузду, якби міркував про лівий заробіток, коли його держава забезпечує йому щомісячне утримання у 10 тисяч доларів. У Намібії (Африка) за роботу поліцейського платять 3 тисячі доларів. На додаток ще й повний пакет соціального захисту. Про заробітну плату українського правоохоронця соромно й казати, знаходячись серед міжнародної спільноти поліцейських.
Отже, чи так багато необхідно для того, аби механізм нормальної роботи дільничного нашої держави зрушив з місця та запрацював? З деяких прикладів Руслана Аркадійовича зрозуміло, що навіть у реаліях сьогодення кроки до кращого можна робити. Так, на території Шевченківської сільської ради вже вирішено питання про виділення житла для дільничного. Голова Плосківської сільської ради, зіткнувшись із небувалим злочинним безладом у селі, вирішив це питання рішуче. Звернувся про виділення на село двох працьовитих дільничних, а потім надійно закріпив їх за територією, надавши у тимчасове користування житло. Cемиполки, Княжичі і Заворичі пішли тим самим шляхом. Великодимерська селищна рада та Пухівська сільська рада надали дільничним по земельній ділянці. Ці позитивні зрушення повинні прискорюватися. Гарні перспективи привернуть увагу молоді до цієї професії, що дає її володарям величезний життєвий і професійний досвід. Ця професія має стати привабливою, аби заповнити вакансії і логічно розподілити існуюче навантаження. Лише б мати дах над головою, робочий стіл і зв’язок. Усе інше зроблять терпіння, працьовитість та самовідданість нашого люду, який звик до перевантажень та надзвичайних умов. Саме це щоденно доводить колектив із 39 працівників Броварської міліції, який, не зважаючи ні на що, намагається гідно обслуговувати наш Броварський край.

Галина Литовченко

джерело: Вісті

Оцени новость →
Просмотров: 571
Рейтинг: 0.0/0

Комментарии

avatar

Новости по теме

Новости партнеров