ВойтиРеклама на сайте

95-річний авіатор і сьогодні мріє про небо

Новости в Борисполе

Олексію Миколайовичу Захаревичу, працівнику Державного авіаційного підприємства «Україна», у березні виповнилося 95 років. Його трудовий стаж у цивільній авіації становить 72 роки! Олексія Миколайовича високо цінують колеги не лише за поважний вік, але й за високий професіоналізм, відданість роботі і гуманізм. Головні риси його характеру, говорять співробітники, шалена працездатність, пунктуальність, а також наполегливість. Олексій Захаревич пам’ятає голодомор, він — учасник Другої світової війни, заслужений пілот Радянського Союзу, почесний працівник авіаційного транспорту України.

— Олексію Миколайовичу, у чому полягає Ваша робота на підприємстві?
— На кожному літаку є обладнання, яке записує все, що робиться на борту. Чим новіший літак, тим більша кількість параметрів контролю. Ось переді мною лежить роздруківка польоту нинішнього Президента Януковича до Москви. Жодних зауважень до екіпажу немає. Тобто, кожен політ, незалежно від того, як він завершився, аналізується від зльоту до посадки. А коли відбувається якась пригода, то засоби об’єктивного контролю, які є на літаку, зберігаються (не горять, не тонуть, не б’ються). Після розшифровування записів можна точно встановити причину авіаційної катастрофи чи пригоди, якщо таке трапилося. Іноді пілоти не помічають, що якийсь прилад починає давати збої, а при розшифровці видно найменші недоліки у роботі авіатехніки. Дані про несправності повідомляються інженерній службі, яка робить усе необхідне, аби система на літаку працювала відповідно до норм.

— Розповідають, що Ви літали до 63-річного віку
— Так. Я літав 39 років. Мій безперервний трудовий стаж у цивільній авіації розпочався 1 лютого 1938 року. Під час Другої світової війни готував льотчиків для потреб військово-повітряних сил колишнього Союзу, які брали участь у бойових діях. Ми працювали у Середній Азії, Азербайджані. Там погода завжди гарна, і ніяких перерв у швидкості і якості підготовки не було. Після закінчення війни мене перевели на пасажирський літак. Я працював на посадах авіатехніка, бортмеханіка, пілота, пілота-інструктора, командира повітряних суден. 26 років був командиром ескадрильї.

— Ви вірите у прикмети, талісмани? Можливо, дотримувалися якихось забобонів, коли піднімалися у небо?
— Ні. Єдиний талісман — хрестик.

— Ви віруюча людина?
— У мене батько був священиком. Коли я навчався у школі, батько хотів, щоб я пішов по його стопах. У мене і по материній, і по батьковій лінії усі були священиками з діда-прадіда. У 8 років я допомагав йому у церкві, розводив кадило. Дуже любив і люблю зараз запах ладану. Єдине, з чим я ніяк не міг погодитися: чому усі, і здорові, і хворі люди цілують хрест. Адже ж у школі говорили, що треба руки мити, а тут… І тепер мені це важко зрозуміти.

— Тож продовжити справу батька Ви не захотіли?
— Ні. Біля церкви був стадіон. І у 1925 році, я це запам’ятав на все життя, на стадіон сів літак. І ми, підлітки, так і прилипли до того літака, а він стояв там цілий день, і все… Мріяв тільки про небо.

— Як ставились у школі до того, що Ви ходили у церкву?
— За те, що я прислужував батьку у церкві, мене вигнали із школи. Написали про те, що я хуліган, а я був звичайним хлопцем, таким, як усі. І я три роки ніде не навчався, нікуди не приймали. Мама у мене була грамотна, вона самотужки мене навчала, і коли переїхали до Києва, я вступив до 5 класу 32 трудової школи, яку закінчив у 1932 році. Це було якраз на початок голодомору. Ми тоді мешкали у Києві, то, що говорити, було дуже важко, але вижили... Після школи я пішов працювати на фабрику, згодом вступив до Київського авіаційного технікуму.

— Яка у Вас родина?
— Маю сина і доньку, двоє онуків і п’ятеро правнуків.

— Ваші діти теж пов’язали своє життя з авіацією?
— Мій син — заслужений льотчик Росії. Він літав більше, ніж я — 42 роки! Почав літати в Україні, потім його перевели до Москви, де й сьогодні живе. Також моя онука працювала бортпровідником.

— Які миті Вашого життя можете назвати найщасливішими?
— Всі, коли знаходився у небі, — найщасливіші. Дуже любив літати.

— Чи є у Вас особливі захоплення? Особливі життєві норми?
— Так, звичайно! Люблю рибалку, фізкультуру і більярд. До 77 років бігав на стадіоні. Раніше, для зміцнення здоров’я, робив багато вправ із йоги. А зараз щоранку роблю звичайну зарядку. Вже 60 років я чітко дотримуюсь розпорядку харчування, незалежно, де я знаходжуся і що роблю. Причому, неважливо, яка їжа, важливо, щоб в один і той же час її вживати. Головне — жорсткий режим. Коли літав, то спати лягав тоді, коли доведеться. А тепер строго: о 22 годині лягаю спати і прокидаюся о 6 ранку, незалежно від того, чи вихідний, чи робочий день. Уранці обов’язково готую свіжий (!) сніданок, увечері — вечерю. Каву не п’ю, люблю чай. Ніколи не палив. Без причини ніколи не пив спиртного, а у святкові дні, звичайно, можна й випити. Все повинно бути в міру. Не користуюся мобільним телефоном. Я багато прочитав про те, що мобілка дуже негативно впливає на головний мозок. Я постійно говорю про це своїй дочці і внучці, адже вони цілими днями спілкуються по мобільному, хоча є звичайний телефон.

— У Вашій родині були довгожителі?
— Батько помер рано. Мама — у 1990 році у віці 95 років. Мама все життя дуже багато працювала, вона була, як сьогодні називають, приватним підприємцем, швачкою.

— Із домашніми обов’язками допомагають справлятися діти?
— Син із сім’єю мешкають у Москві. Донька з онукою — у Києві, але живуть окремо, часто мене відвідують. Але я роблю усе сам. Вони нехай займаються своїми справами. Сам перу, прасую. Шити вмію, бо мама була швачкою. Моя дружина померла 15 років тому.

— Вірите у краще майбутнє України?
— Я впевнений, що в Україні сьогодні йде перебудова. І, звичайно, настане краще життя. У старому режимі було й погане, й добре. Звичайно, все відкинули, почали будувати нове життя… Потрібно тільки, щоб політики менше воювали між собою за посади, а більше працювали на благо України.

— Ваші поради для сучасної молоді.
— Приділяти більше уваги фізкультурі. У дитинстві я всю зиму катався на ковзанах, а влітку займався легкими видами спорту. До війни у Києві працювало багато катків. Потрібно вести здоровий спосіб життя, багато працювати, щоб життя мало сенс.

— Дякую Вам за цікаву розмову.

Оцени новость →
Просмотров: 841
Рейтинг: 5.0/2

Комментарии

avatar

Новости по теме

Новости партнеров