Людям властиво творити: хтось виражає себе в музиці, хтось — у скульптурі, а байкери — у с" />

ВойтиРеклама на сайте

рецепти від читачів

Ангели і демони доріг

Новости в Борисполе

Людям властиво творити: хтось виражає себе в музиці, хтось — у скульптурі, а байкери — у своїх мотоциклах
Вся байкерська культура сформувалася завдяки фірмі «Харлей», яка найпершою у світі розпочала виробництво мотоциклів. Вона продовжує працювати й сьогодні. В Україну байкерство прийшло на початку 80-х разом з рокерським рухом та незабаром викликало в суспільстві низку негативних емоцій. На той час воно було стихійним і неорганізованим. З часом у людей з’явилася можливість мати гарну техніку й відповідне їй екіпірування. Відбулося поновлення байкерського руху. Байкери і сьогодні привертають до себе увагу. І не важливо, осуд це чи захоплення. Проте, мало хто розуміє, ким же є насправді ці хлопці у шкіряних куртках, на красивих байках. «Вісті» вирішили підняти завісу таємничості, поспілкувавшись із байкером на прізвисько SIGMA, а для простих смертних — Ярослав (на фото)
— Коли все для тебе почалося?

саме той байк, про який я мріяв — не можу. Певно, це була ситуація, коли перший мотоцикл купується за принципом «на що грошей вистачає». Як правило, вистачає на малопотужний байк. Але я бачу в цьому одні переваги. Спочатку потрібно взагалі навчитися їздити, зрозуміти фізику процесу. Мотоцикл — механічний інструмент. Він робить те, що йому накаже водій. Тому все залежить від твоєї адекватної реакції на дорожні ситуації. Надмірна початкова потужність може стати просто фатальною. Факти — річ уперта. Якщо недосвідчена, але багата людина захопилася цим рухом і відразу купила собі яскравий і потужний мотоцикл, то в 90% випадків вона — труп. Мотоцикл — дуже жвава конячка, і той, хто не проникся його духом і характером, є як для власного життя, так і для життя інших учасників дорожнього руху загрозою.
Спочатку потрібно засвоїти навички екстреного гальмування, навички контррулювання. І розсудливий мотоцикліст засвоює все це на мотоциклі з маленькою кубатурою двигуна. Як правило, засвоюєш це сам. Вчишся щодня. Така щоденна дорожня практика виховує в тобі відчуття ступеня ризику. З'являється можливість оцінити його міру і негайно прийняти рішення, йти на нього або це дуже небезпечно.
— Аварії на мотоциклі набагато небезпечніші за автомобільні. Через це більшість людей вважає вас самогубцями…
— Будь-який мотоцикліст у якийсь момент потрапляє в аварію. І, здається, через це повинен пройти кожен байкер. Інша справа, що це буде за аварія і якими будуть наслідки.
Звичайно, кожен намагається убезпечити себе максимально. Я, наприклад, принципово не порушую правила дорожнього руху. Я ніколи не їду на червоне світло, завжди катаюсь із увімкненими фарами, коли рухаюсь у пробці по міжряддю, то вмикаю дальнє світло, щоб кожен водій автомобіля добре мене бачив у дзеркала заднього виду.
— Отже, які бувають мотоцикли?
— Є різні види мотоциклів: спортивний, класик, чопер, індуро, матарді й так далі. Кожен вибирає стилістику на власний смак. Коли визначаєшся із класом, підбираєш прийнятний об’єм двигуна. Потім починаєш «обкатувати» свого залізного коня. Поступово водій набирається досвіду, змінює малопо-
тужний мотоцикл на більш потужний, доки не дійде до бажаної кубатури.
Маю визнати, що для досвідченого мотоцикліста потужний мотоцикл набагато зручніший. І справа не у тому, що можна «покрасуватися». А у тому, що великий об’єм в умілих руках перетворюється на підвищену безпеку. При русі на дальні відстані ти завжди розумієш, що у тебе є запас потужності для екстреного маневру, термінового обгону тощо.
— Я чув, що раніше байкером міг називатися лише той, хто склав свій мотоцикл власними руками…
— Зараз це не обов’язково. Більше того, законодавство стало дуже суворим щодо «змінених» та не конвеєрних моделей. Щоб тобі дали дозвіл на керування таким мотоциклом, потрібно пройти комісію, яка дасть висновок, що твій байк безпечний у керуванні і у нього раптово не відмовлять гальма.
Або уяви таку ситуацію: ти береш хороший, зібраний на заводі японський мотоцикл, в якому все складено з високою точністю, а відповідно — з безпекою, і лізеш у нього з болгаркою. Здається, це безглуздо. Не думаю, що окремо взятий водій розумніший за натовп інженерів на заводі. Щось переробляючи у серійному мотоциклі, ти зменшуєш його безпеку. Та і не у кожного рука підніметься порізати раму за п’ять тисяч доларів. Ну і врешті «правлений» мотоцикл майже неможливо продати.
У Києві є кілька людей, які займаються збором мотоциклів. Такі двоколісні називаються «кастом». Їх вартість від трьох до семи тисяч доларів. За ці ж гроші можна купити хороший серійний байк. Декор — будь ласка: шкіряні сумки, малюнки тощо. «Нутрощі» мотоцикла зараз прагнуть не міняти.
— Будь-який механізм вимагає уваги. Наскільки «вередливі» мотоцикли?
— Правда, увагу їм приділяти потрібно. І це не мало: заправка, ремонт, профілактика. Байк —задоволення досить дороге. В період становлення кожен байкер стикається з вибором — витратити гроші на бензин чи на нову деталь для мотоцикла. Спочатку перемагає бензин, оскільки їздять на невеликі відстані і в разі поломки байк можна докотити до будинку. Коли починаєш їздити на великі відстані, то, звичайно, вибір падає на під-
тримку «організму» мотоцикла у формі. Через це проходить кожен мотоцикліст.
Перед кожною поїздкою будь-куди (а особливо на великі відстані) двоколісного друга треба перевірити, підготувати.
— А є якісь загальні правила для усіх байкерів?
— Одне із головних — ніхто, крім мене, мою дівчину та мотоцикл руками не чіпає. Нормальний мотоцикліст не застрягне на узбіччі через те, що у нього щось зламалось і він не може цього полагодити. Він має знати свого залізного коня навіть краще, ніж свої п’ять пальців. Щось виходить із ладу, це одразу ж має бути виправлено, і мандрівка про-
довжується. Цим, до речі, особливо відрізняються справжні байкери від так званих райдерів. Райдер — це звичайна людина, яка має гроші на відмінний (або не дуже) мотоцикл і бажання просто «виділитися». На них завжди новенька шкіряна куртка, їхній мотоцикл аж сліпить очі — такий він чистенький. Одним словом, це не ті люди, які живуть дорогою та її свободою. Це не люди філософії руху.
— А як взагалі приймають у рух новеньких?
— Новеньким у русі, з одного боку, складно, а з іншого — не дуже. Все залежить від того, яка ти людина. Моторух працює як природний фільтр. Якщо ти полюбляєш прибрехати і побазікати, а не справді щось зробити — поваги тобі не здобути. «Тертимешся» в компанії собі подібних. Якщо ти людина слова, то тебе швидко і з радістю приймуть у своє коло старожили.
— А як щодо ваших імен — ніків?
— Нік або «кличка» — це почесно. Це означає, що ти чимось виділився в колективі, це відзначили і дали тобі прізвисько. Частина кличок є похідними від прізвища, частина імен людина придумує сама. В принципі,
звертатися по ніках досить зручно, оскільки кожен нік індивідуальний. Серьож і Саш — тьма. А ось прізвиська в усіх будуть різними. Якщо раптом трапляється таке, що клички однакові, то тоді до ніка додається географічна складова. Наприклад, якщо «звуть» байкера Собака, то говорять «Собака з Миколаєва» або «Собака зі Львова».
— Більшість вважає, що байкери постійно вживають спиртні напої. Відповідно, становлять загрозу суспільству.
— Часто байкерів змальовують як «вічно молодих і вічно п'яних». В принципі, кожен вирішує сам для себе. Я категорично не підтримую схеми «випив і поїхав». Я дуже добре знаю динаміку свого мотоцикла, і бувають ситуації, коли затримка у чверть секунди може коштувати тобі життя. А спиртне не дозволить так швидко зреагувати і прийняти вірне рішення. Не варто забувати, що ти можеш не просто сам впасти, а ще і комусь наробити біди.
Через такий сформований суспільством імідж нас не любить міліція. Вони так і вважають, що байкер — це п’яний бовдур, який летить і нічого перед собою не бачить, якому плювати на всі заборонні знаки і так далі. Правда, якщо тебе зупиняють і ти поводишся адекватно, то, по-перше, тебе не чіпають, а, по-друге, робиш свій вклад у формування громадської думки, що ми таки нормальні люди. Кожен мотоцикліст повинен це розуміти. Оскільки якщо один п'яний і схиблений байкер залишив після себе у людей купу неприємних емоцій, то якщо за ним на це ж місце приїду я, то про мене подумають: «Ось, іще один ненормальний приїхав». Це потрібно розуміти і відповідно поводитися.
Вадим Дубенко

Источник

Оцени новость →
Просмотров: 858
Рейтинг: 0.0/0

Комментарии

avatar

Новости по теме

Новости партнеров