ВойтиРеклама на сайте

рецепти від читачів

Козацьке селище відкрилося у Києві

Новости в районе

«Козацькому роду нема переводу» — саме така приказка спала на думку, коли потрапила до «Мамаєвої слободи» у Києві. Якоїсь миті навіть здалося, що перенеслась у далеку епоху козаччини, на декілька століть у минуле, де панував дух волелюбності і героїчних походів наших далеких предків.

9 липня відбулося свято, яке об’єднує усіх українців, — відкриття козацького селища у центрі столиці (масив Відрадний) біля історичного витоку річки Либідь. 19 років тому започаткував це поселення площею понад 9 га козак Костянтин. «Я родом із козацького краю — Черкащини. Батько в дитинстві подарував мені книгу Івченка «Козацькому роду нема переводу, або Козак Мамай...» Він прагнув виховати мене справжнім нащадком козацького роду.

Вже з дитинства мені було боляче, що люди цураються своєї рідної мови і національної культури. Тож і вирішив я ще на зорі незалежності створити центр української культури і побуту. Козак Мамай — це уособлення всіх козаків, втілення національного характеру. Тому саме так називається селище, у якому відображено козацьке життя, ремесла того періоду, традиції і обряди. Ми відродили першу козацьку церкву за останніх 300 років з часів руйнування Запорізької Січі. Будівлі зведені за традиціями українців: з глини, дерева, очерету, кизяків, соломи, лози... Я сподіваюсь, що з відкриттям «Мамаєвої слободи» український дух воскресне,» — розповів козак Костянтин.

У «Мамаєвій слободі» панує справжня ідилія українського села: хати під соломою, вітряки, дерев’яна козацька церква, над ставом похилилися верби, а у воді — білі лілії, ряст, очерет і сила-силенна риби.

У білих хатинах — печі розмальовані, лави застелені ряднами, а столи — вишитими скатертинами, на покуті — образи, обрамлені рушниками, у судниках — глиняний посуд. Довкола садки із яблуками, грушами, вишнями. А під тинами, біля перелазів ростуть мальви. Звідусіль лине українська пісня.

Ось садиба гончара. Тут можна навчитися усім премудростям виготовлення глиняного посуду. У кузні коваль скує вам підкову на щастя. Посеред слободи — двір козацького сотника. Білому кам’яному будинку із розписами на стінах немає аналогів у світі! Поряд козаки набивали порохом гармату — і раз у раз гучні постріли лунали довкола.

На пагорбах у величезних казанах на козацьких списах варились юшка і куліш. Тож усі бажаючі могли скуштувати традиційні козацькі страви. На центральному майдані — виставки-продажі витворів народних умільців. Глиняний посуд і вишиванки, прикраси і дитячі іграшки, солом’яні капелюхи й обереги.

Сміх і галас чути на центральній дорозі селища: на возі у супроводі декількох козаків катаються і дорослі, і діти. Обабіч шляху сидить кобзар і співає давні пісні та думи, а кобза то сміється, то плаче у його руках. Далі, у долині, відпочивають козаки із Київського кінного каскадерського театру, виступ якого запам’ятався чи не найбільше. Козаки привертали увагу гостей слободи розмаїттям костюмів, чудернацькими зачісками, а також неперевершеним умінням триматися у сідлі.

Почесний гість «Мамаєвої слободи» Олег Скрипка приїхав не тільки співати, він подарував місцевій церкві ікону Богородиці ХVІІ століття. А ввечері, коли на селище спадали сутінки, всі стали учасниками наддніпрянських вечорниць із традиційними народними піснями і танцями.

Кого у козацькому селі тільки не було! Мешканці Києва і віддалених регіонів, діти і люди поважного віку, і навіть депутати Верховної Ради. Проте не було жодного натяку на організаторів і спонсорів дійства. Тому кожен присутній відчував себе учасником українського козацького свята. І якщо на заходах подібного рівня можна побачити сотні людей у вишиванках, то сюди у національному одязі завітала переважна більшість відвідувачів.

Для одних це можливість безкоштовно побувати на неповторному масштабному видовищі, а для інших — черговий раз одягти улюблену вишиванку. Тут панував справжній український дух вільнолюбних гордих козаків. Здавалося, що потрапила у казковий український світ, відомий нам лише з книжок і кіно. Тож тепер у центрі столиці є місце, яке поєднує небайдужих українців, де з гордістю відчуваєш: ми — козацького роду.

Оцени новость →
Просмотров: 900
Рейтинг: 5.0/1

Комментарии

avatar

Новости по теме

Новости партнеров