ВойтиРеклама на сайте

рецепти від читачів

День солідарності з городами

Новости в Борисполе

Швидше за традицією, аніж за початковим змістом, перші два травневі дні у вітчизняних календарях зафарбовують червоним кольором, тобто офіційно визнають їх державними святами. Насправді ж у нашій країні вони давно перетворились на таке собі народно-побутове «гуляння» з граблями та заступами на присадибних і дачних ділянках, яке завершується традиційними «сто грамами» під шашличок, а чи й просто під кусень хліба і шматок сала з молодою редькою та цибулькою. І мало хто при цьому згадує про політичний підтекст Першотравня як Дня міжнародної солідарності трудящих.
Тому нагадаємо, що його новітня, так би мовити пролетарська, інтерпретація бере свій початок від трагічних подій 1886 року, коли страйк трудящих американського міста Чикаго з вимогою скоротити тривалість робочого дня з 15 до 8 годин призвів до сутички з місцевою поліцією, під час якої пролилась кров як робітників, так і стражів порядку. До речі, сьогодні на міській площі, де свого часу розігралась кривава драма, мирно співіснують два пам’ятники: один – загиблим пролетарям, а другий – полісменам. Цей факт свідчить про високу політичну зрілість і толерантність американського громадянського суспільства.
Рівно через три роки в пам’ять про ті трагічні події Паризький конгрес ІІ Інтернаціоналу вирішив оголосити день 1 травня – Днем солідарності робітників усього світу. Саме таким його вперше нелегально й святкували у 1890 році трудящі Австро-Угорщини, Італії, Бельгії, Німеччини, Франції, США, Швеції, Норвегії, Іспанії та Росії. Якраз в останній після Жовтневої революції цьому святу судилося набути державного статусу. Пізніше воно стало офіційним в усіх державах так званого соціалістичного табору. А загалом у тій чи іншій формі його відзначали в 146 країнах світу.
Особливо помпезно, за участю вищого партійного і державного керівництва, з військовими парадами, масовими народними демонстраціями і гуляннями на природі, Першотравень святкували в містах і селах Радянського Союзу. Оскільки в країні робітників та селян, за марксистсько-ленінською теорією, експлуатації трудящих бути просто не могло, то радісні учасники тих показушних маніфестацій несли транспаранти, якими таврували ганьбою буржуїв-експлуататорів з капіталістичних країн і славили КПРС – керівну і спрямовуючу силу радянського суспільства. Востаннє подібний балаган відбувся 1 травня 1990 року, трохи більше як за рік до розвалу СРСР.
Як часто траплялось у більшовицькій імперії, запопадливі чиновники з уславленням та увіковіченням Першотравня дещо перегнули палку. Ними в післявоєнний час було придумане нове ім’я для дівчаток – Даздраперма. Не важко здогадатись, що воно утворене скороченням найпоширенішого російськомовного гасла травневих демонстрацій – «Да здравствует Первое мая!». Щоправда, на відміну від подібних, теж штучно створених, «Октябріна» та «Індустріна», якими свого часу нарекли тисячі немовлят, абсурдна Даздраперма практичного застосування так і не знайшла.
Виявляється, що відзначення Міжнародного дня солідарності усіх трудящих припало на 1 травня зовсім не випадково. Адже ще в Стародавньому Римі його жителі, завершивши весняні польові роботи, саме цього дня приносили щедрі пожертвування на честь богині Майї, яка за тодішніми віруваннями опікувалась високими урожаями і від імені якої й пішла назва одного з весняних місяців. Елементи тієї давньої традиції збереглись у багатьох країнах Європи і до наших днів. Так, на острові Сицилія у перший день травня усі йдуть збирати лугові ромашки, які, за народними легендами, приносять у домівку щастя. Святом усіх квітів вважається цей день і в Іспанії, а в Італії різнобарвними квітами щедро прикрашають усі храмові та громадські приміщення. За швейцарською ж традицією під вікном коханої дівчини обов’язково потрібно посадити соснове деревце. У Лондоні діти ходять від будинку до будинку і продають квіти, а зібрані таким чином гроші передають у різні благодійні організації. В Німеччині цей день здавна відзначали як свято очищення від нечистої сили, яка, за тамтешніми легендами, у Вальпургієву ніч, тобто з 30 квітня на 1 травня, отримувала короткочасну свободу. До речі, прийшовши до влади у 1933 році, Адольф Гітлер, за прикладом своїх російських друзів-більшовиків, Першотравень теж оголосив державним святом.
У незалежній Україні Міжнародний день солідарності трудящих був перейменований у свято Весни і Праці, що з часом втратило будь-яке суспільне значення і перетворилось просто на два додаткових вихідних дні, які можна з успіхом використати для сільськогосподарських робіт або безтурботного відпочинку. Мафіозно-олігархічним кланам, які сьогодні панують у нашій країні, Першотравень у його початковому значенні зовсім не потрібний. Діставшись до владного корита і жадібно набиваючи власні шлунки та бездонні кишені національними багатствами, для народу вони великодушно залишають лише крихти зі свого панського столу. Мабуть, уже настав час трудящим пригадати традиції більше як сторічної давнини і знову організовуватись для відстоювання своїх як соціальних, так і політичних прав і свобод. Ось тільки достойних проводирів не видно. Щоправда, комуністи та соціалісти разом зі своїми нечисленними прихильниками продовжують традиційно збиратися під кумачевими прапорами біля пам’ятників Леніну, щоб кільканадцять хвилин вигукувати заяложені першотравневі гасла. Кличуть вони за собою і робітників та селян. Однак – безуспішно. Бо люди добре знають, куди знову заведуть оті крикуни-демагоги. Достатньо пригадати хоча б першотравневу демонстрацію 1986 року у забрудненому чорнобильськими радіоактивними «опадами» Києві. Тодішні українські комуністичні вожді вивели на столичні вулиці сотні тисяч беззахисних перед невидимою радіацією людей, тим самим принісши їхнє здоров’я в жертву якомусь абсурдному бажанню «запобігти масовій паніці в республіці». Мабуть, подібні виправдання звучали і в 1932-33 роках, коли під червоними знаменами і бадьорими гаслами українськими містами ходили святкові демонстрації, а в селах від штучно організованого голодомору гинули мільйони хліборобів.
Тож, із комуністами та іншими «ліваками» усе зрозуміло. А ось чому не стають в авангарді реальної боротьби за поліпшення життя простого народу представники національно-патріотичних сил, обмежуючись прісними промовами з парламентської трибуни та участю у численних телевізійних шоу, питання? Чи, можливо, і їм потай перепадає ласий кусень із рук можновладців?
Далебі Національний форум профспілок України 1 травня, у День міжнародної солідарності трудящих, вирішив провести всеукраїнську акцію «Стіна правди», у ході якої на Майдані Незалежності в Києві та на головних площах усіх обласних центрів будуть встановлені спеціальні стенди, на яких кожен бажаючий зможе написати все, що думає про владу і про ситуацію в країні. Потім ці плакати 5 травня будуть розгорнуті перед приміщеннями органів влади в Києві та областях, аби високопосадовці змогли на власні очі побачити думку людей про себе. Задум цікавий. Але він лише проілюструє відомий вислів: «Пиши, пиши! Папір усе стерпить». І не більше. Та й що можна очікувати від доморощених тред-юніонів, коли Федерацію профспілок України віднедавна очолює один з активістів Партії регіонів Василь Хара? Він що, підніме народ проти своїх партійних босів, які привласнили добру половину промислового потенціалу країни, а, можливо, й більше?
Залишається лише сказати: «Люди! У перерві між садінням картоплі, горілочкою, пивом та шашличком читайте 5 статтю Конституції України. Бо інакше біда вам буде!».

Василь Галатенко

Источник

Оцени новость →
Просмотров: 783
Рейтинг: 0.0/0

Комментарии

avatar

Новости по теме

Новости партнеров