ВойтиРеклама на сайте

Як народжується диво

Новости в Борисполе

У Бориспільському державному історичному музеї триває
унікальна виставка українських оберегів народної майстрині Валентини Василівни Білокінь
Із Валентиною Василівною Білокінь ми познайомилися випадково біля газетного прилавка приблизно за місяць до відкриття виставки. Тоді вона ще працювала над експонатами. Але вистачило кількох фраз про захоплення майстрині, щоб зрозуміти: у музеї можна буде побачити щось незвичайне.
Дійсність перевершила усі сподівання. Виставковий зал музею перетворився на сторінки українських казок, звичаїв та легенд, де давнина тісно переплелася із сучасністю. Придивишся ближче — звичайний віник із необмолоченого проса. На нього приклеєні невибагливі предмети, звичні для кожного з нас: торбинки із зерном, коси та мотузки із мішковини, мініатюрні гончарні вироби, дерев’яні фігурки та віконця, композиції з вареників, грибів, фруктів, маківок, насіння різних рослин, усе це увінчане стилізованими рушничками… Але кожна картина настільки цілісна та неповторна, і віє від кожної таким світлом і затишком, що, здається, більш рідного, більш українського витвору просто не буває.
Дай Боже кожному стільки друзів і прихильників творчості, скільки завітало того дня до музею, щоб розділити з майстринею радість відкриття виставки.
Через кілька днів Валентина Білокінь відгукнулася на запрошення кореспондента і завітала до редакції.
— Хто Ви за професією, звідки таке незвичайне захоплення?
— Я перукар високої кваліфікації. Маю 37 років професійного стажу. Працювала у аеропорту. Неодноразово брала участь у конкурсах професійної майстерності і показувала високі результати. Я і сьогодні можу зробити найвишуканішу зачіску.
— А чому Вашим захопленням стали саме обереги?
— Я завжди любила компонувати букети із трави, колосків та квітів. Вперше побачила вироби-обереги під час однієї з поїздок до Хмельницького. Вони були простенькими, зробленими на траві. Але мене дуже зацікавила сама ідея оберегів. Я подумала, що все це могла б зробити й сама, тож, приїхавши додому, купила на базарі простенькі вінички і на них цілу зиму вчилася виготовляти обереги. Перші спроби були не дуже вдалими. То елементи оберегу не хотіли приклеюватися, то розпадалися вже готові вироби. Навіть до сліз доходило. Два роки тривало навчання методом проб і помилок.
— У Вас були якісь посібники, коли Ви навчалися робити обереги?
— Літератури на цю тему практично немає. Щоправда, деякі книги вдалося відшукати. Але зразки, надані там, виглядають не дуже привабливо. А от для виготовлення ліплених виробів я знайшла рецепт на основі борошна, солі та спеціального клею. Цю рецептуру я вдосконалила вже сама. І додавати до маси барвники було моєю ідеєю. На оберегах, які виготовляю сьогодні, всі ліплені елементи — гриби, фрукти, ягоди, об’ємні фігурки людей та птахів — зроблені власноруч.
— Ваші вироби містять дуже багато різноманітних елементів. Це не лише ліплені вироби, але й кераміка, зерно, колосся, квіти. Ви десь вивчали значення кожного з них?
— Я дуже люблю землю, люблю природу. І все, що родить на цій землі, все, що вона нам дарує, я використовую у своїх оберегах. Трава лікує людину, підтримує її дух, а те, що вродило на землі, є символом багатства і достатку. Вироби компоную так, як підказує мені інтуїція. Я у свої роботи вкладаю стільки енергії, що після того, як виріб закінчено, він починає віддавати отриману енергію сторицею, відновлює сили, витрачені на роботу. У кожному виробі я залишаю частинку серця. І якщо я дарую чи продаю оберіг, людина отримує разом із ним тепло моєї душі.
— На Вашій виставці немає жодного оберегу, який би повторювався. Важко щоразу вигадувати новий сюжет?
— Найважче для мене виготовляти обереги по одному. У мене, зазвичай, у роботі кілька виробів. Вони розміщені на одному великому столі і я, викладаючи деталі по-різному, паралельно зображаю різні сюжети.
— Під час відкриття виставки прозвучала інформація, що Ваші обереги представляють Україну далеко за її межами.
— Багато хто купував мої вироби як сувеніри на подарунки за кордоном. Знаю точно, що їх тепло прийняли у Італії, Югославії, Канаді і навіть у мусульманському Тунісі. Загалом за період своєї роботи я вже виготовила близько 200 оберегів. Проте заздалегідь підготуватися до виставки не вдалося. Вироби люди забирають, коли ще вони не встигають висохнути. Усі обереги, представлені на виставці, виготовлено протягом останніх трьох місяців. До виставки я підготувала 66 виробів. Із них тільки 45 помістилися у виставковій залі.
— Але це ж такий великий об’єм роботи і таке копітке заняття!
— Так я ж у цій роботі була не сама! Звичайно, деякі елементи для композицій, у тому числі гончарні мініатюри, доводилося купувати. Я їздила за ними до Хмельницького, Миргорода, Полтави.
Велику допомогу надає мені чоловік Микола Іванович. Серед експонатів виставки є відреставровані вишивки — рушники та картини «Тарас Шевченко» і «Сім’я на відпочинку» (вони були майже ганчірками). З великими труднощами цим виробам вдалося повернути первісний вигляд.
Старша онучка Аліна — художниця. Вона розмальовувала мені ліплені вироби та дерев’яні деталі оберегів. Також у експозиції є її власні картини.
Її менша сестра Юлечка також дуже багато доклала зусиль у підготовчій роботі. Тут дві картини із використанням виліплених нею персонажів: «Червона шапочка» та «Сюжет з ягнятами».
— Бачила поміж Вашими оберегами і роботи інших майстрів.
— Мені в житті щастить на хороших людей. Є на виставці вироби сучасної майстрині Лариси Турло — вишиті картини у дорогих рамках та її рушники. Людина просто довірила мені ці роботи, щоб я могла урізноманітнити виставкову експозицію.
Дуже хотілося б також подякувати хазяїну художньої майстерні «Пепса» Володимиру Чекулаю. Він допоміг оформити роботи моєї онучки: виготовив рамки, дістав необхідні матеріали. Усе це коштує дуже дорого, а він не взяв із нас ні копійки, сказав, що це його подарунок юній художниці.
Я зробила і виставила в музеї скриньку для онучки-художниці Аліни. Можливо, знайдеться якийсь спонсор, який захоче підтримати її талант. Мер Борисполя на святі відкриття подарував їй дорогі фарби. Та потрібні ще розчинники, спеціальна «валіза» для всього художнього приладдя, та й не тільки це…
— У Вас немає проблем із природним матеріалом для оберегів?
— Я збираю щоліта траву, колоски. Завжди заготовляю про запас обрізки дерев, особливо якщо на них є незвичайні нарости. Просо, на жаль, у мене закінчилося. І у нас уже немає землі, щоб його вирощувати. Щоправда, є друзі, які виявили бажання посіяти для мене просо. Але поки що не знаю напевне, як там вийде, і скільки я матиму проса. Але сьогодні це не головне.
Мене дуже надихнуло те, як люди сприйняли мої роботи. Після такого визнання я виготовлю ще кращі, ще цікавіші обереги.
Сподіваюся, на день міста я зможу представити нову оригінальну експозицію. А це мені не йде з голови ідея моєї онучки. Якось, розглядаючи у книгах картинки оберегів, вона запропонувала: «А чому б нам не випустити свою книгу про обереги. Адже ми маємо що показати і можемо чомусь навчити.» Це, звичайно, цікавий задум, проте видання книги дорого коштує.
А загалом, сьогодні я щаслива. І сподіваюся, зможу і надалі радувати людей своєю творчістю.

Ірина Голуб

Источник

Оцени новость →
Просмотров: 891
Рейтинг: 0.0/0

Комментарии

avatar

Новости по теме

Новости партнеров