ВойтиРеклама на сайте

рецепти від читачів

На Бориспільщині голодною смертю помер кожен десятий...

Новости в Борисполе

У Борисполі 19 листопада презентували дві книги, присвячені страшним сторінкам української історії, 75-річниці голодомору: Андрія Зиля «Набат вічної скорботи. 1932-1933 роки на Бориспільщині» і Тетяни Гойди «Бориспіль у роки голодомору. В серцях і пам’яті (1932-1933 рр.)».
Страшне число у нелюдській напрузі
Пропалює світи до глибини.
У тридцять три розіп’ято Ісуса.
У тридцять третім на земному прузі
Розіп’ято мільйони без вини.
Такими словами Бориса Олійника розпочалося зібрання в актовій залі райдержадміністрації, де зібралися керівники різних відділів і служб РДА, представники районної ради, аби пом’янути українців, які трагічно загинули від голодної смерті на родючих чорноземах, стали жертвами сталінського режиму; пом’янути мільйони закатованих, розстріляних, знищених... Сьогодні, коли оприлюднено багато архівних документів, коли очевидці тих лихоліть можуть говорити вголос про пережиті страхіття, ми повинні знати правду, аби не повторилося трагічне минуле...
«Більшовицька влада забрала у них усе до зернини, і вони померли від страшного голоду. Вмирали всі: і дорослі, і діти. І ніхто не міг подати руку допомоги. Навіть важко уявити масштаби тієї трагедії, але вона була. Важко підрахувати її наслідки. Сталася вона без стихії, без засухи, без іноземного нашестя, все це робилося на плодородній землі, яка була житницею Європи. Розміри голодомору протягом десятиліть замовчувалися,» — йдеться у книзі журналіста, краєзнавця Андрія Степановича Зиля.
На Бориспільщині у роки голодомору зафіксовані численні випадки канібалізму, від голоду люди втрачали здоровий глузд, вбивали за окраєць хліба. Іноді мати вбивала старшу дитину і готувала з того м’яса їжу для молодших, аби вижили хоч вони. Траплялося, що батьки вивозили дітей до Києва, сподіваючись, що там вони знайдуть порятунок від голоду. Андрій Степанович пише, що книги реєстрації актів смерті на Бориспільщині були свідомо знищені, тож повнішу картину трагедії доповнюють свідчення людей, які вижили... Комуністи намагалися приховати правду від прийдешніх поколінь. Та їм це не вдалося, — саме про це свідчать і архівні документи, надруковані у книзі «Набат вічної скорботи».
«На Лівобережжі Київщини найбільших втрат населення зазнав Переяславський район — 16%. На Бориспільщині помер майже кожен десятий житель району. Йдеться лише про 1933 рік. А якщо врахувати втрати, починаючи з організації колгоспів, за всю першу сталінську п’ятирічку, то вони будуть у півтора-два рази більшими,» — підсумовує Андрій Зиль.
У Бориспільському історичному музеї на презентації книги Тетяни Миколаївни Гойди були присутні представники влади, старшокласники, а також свідки голодомору: Анастасія Степанівна Шульга (1925 р. н.), Ніна Іванівна Бондаренко та Віра Степанівна Романенко (1923 р. н.) (на фото). У виставковому залі на стінах картини колишнього директора музею Віктора Йови про трагічні 30-ті роки. Свідчення живих очевидців, атмосфера, яка панувала у стінах музею черговий раз наголосили, що трагедія тих часів була масштабнішою за німецько-радянську війну. Учасники зустрічі доторкнулися до страшних сторінок історії України 75-річної давнини. «На Київську область, за підрахунками професора О. Кульчицького, припадає 28,6 % від загальної кількості померлих в Україні від голоду. Смертність перевищувала кількість народжень у декілька разів,» — говориться у книзі Тетяни Миколаївни.
«Чого тільки не їли тоді люди... мишей ловили, щурів, гадюк, горобців, мурашок, земляних хробаків викопували, кістки на борошно товкли, шкіру із взуття, підошви — старі, вонючі — різали на локшину, клей виварювали. А коли трава підросла, стали копати коріння, варили листя, бруньки — все на їжу пішло: кульбаба, лопухи, дзвіночки, яглиця, борщовик, кропива, заяча капуста... А допомоги нема... Та тоді вже й не просили. Я й тепер, коли про це починаю думати, просто божеволію — невже Сталін на таке страшне вбивство свідомо пішов? Адже хліб у Сталіна був. Виходить, навмисно вбивали голодною смертю людей. Не хотіли й дітям допомогти. Невже Сталін гірше Ірода був: хліб та зерно забрав силою, а потім убив голодом... Ні, не може такого бути! А потім думаю: було, було!.. Україна вимирала, а у величезних зерносховищах було повно пшениці... У Броварах, усього за декілька десятків кілометрів від Борисполя... знаходилося одне з таких підземних зерносховищ колосальних розмірів. На 1933-ій рік у ньому зберігалося до одного мільйона тонн зерна. Нічого з цих запасів не було взято для допомоги голодуючим. У перші ж дні війни, у 1941 р. його було спалено енкаведистами,» — промовляють рядки із книги «Бориспіль у роки голодомору...»
То які ще потрібні докази, аби заборонити існування в Україні комуністичної партії, аби прибрати із центральних площ пам’ятники катів українського народу, аби Росія, правонаступниця Радянського Союзу, визнала, що голодомор 1932-1933 років був геноцидом проти українського народу?..

Оцени новость →
Просмотров: 850
Рейтинг: 0.0/0

Комментарии

avatar

Новости по теме

Новости партнеров