ВойтиРеклама на сайте

рецепти від читачів

Прапор на щоглу — дулю під ніс

Новости в Борисполе

Торжества з нагоди 17 річниці Незалежності України у Борисполі розпочались о 9 годині на головному міському майдані вшануванням Державного Прапора. Він гордо майорів на високій щоглі, уособлюючи своїми кольорами дві могутні стихії: золотистим — Сонце, а синім — Воду, — та два життєдайних начала — пшеничну ниву і небесну безмежність. Колись гнаний і нищений численними ворогами, сьогодні він усім своїм шовковистим єством з достоїнством сприймав урочисто-хвалебні слова на свою адресу. І мимоволі душі та серця присутніх сповнились якимось піднесено-трепетним почуттям до рідної землі, її історії і безсмертних героїв, що полягли впродовж віків за нашу свободу. Та тривав отой незбагненний стан, принаймні у автора цих рядків, недовго. Бо з якоїсь необхідності повернувши голову праворуч, відразу опустився на нашу грішну землю — за кільканадцять кроків від святкового дійства бовваніла кам’яна фігура Володимира Леніна. У той момент це виглядало настільки абсурдно і неприродно, що видалось кадрами з якогось сюрреалістичного кінофільму. Але, на жаль, то була гірка реальність.
Мабуть, було б найкраще, якби у перші дні після проголошення Акту про державну Незалежність справжні українські патріоти замашними молотками розтовкли того ідола на 113 мільйонів дрібненьких шматочків, за кількістю безневинних жертв комуністичного режиму, і вимостили з них один з міських тротуарів, щоб дорослі і діти підошвами своїх черевиків щоденно віддавали заслужену «шану» вождю. Не сталося. А міські депутати чомусь не поспішають нарешті прибрати отой атавізм із «обличчя» славного Борисполя. Підозрюю, що роблять вони це спеціально, аби віддячити Володимиру Іллічу за тисячі замордованих червоними бандитами земляків своєрідним моральним терором. Спробуй спокійно споглядати, хоч ти і кам’яний, як стає на ноги держава, без панування над якою ти не мислив існування новітньої комуністичної імперії? А тут ще тім’ячком відчуваєш, як за плечима тріпоче на вітрі ненависне жовто-блакитне знамено, а у вуха невблаганно доноситься «ще не вмерла України…». Це ж, мов дуля під ніс! Так і до нових інфарктів з інсультами недалеко. Молодці хлопці з дівчатами із міськради, нехай супостат усе терпить! Років зі сто ще б так над ним позбиткуватись.
Але тут дивують комуністи. Невже їм не боляче за свого духовного поводиря? Адже з усього видно, що не втримавши у колоніальних путах Малоросію, гаркавий деспот навіть з того світу уже ладен закричати словами відомого літературного героя: «Краще смерть, ніж така потеря!» То і виконайте ж його волю, «товаріщі большевікі», покладіть оту статую у сиру землицю. Можна навіть цілком. Але ж тільки не додумайтесь зробити це на людському кладовищі, бо місце для нього лише на скотомогильнику — рідкісною ж бо скотинякою був покійник, як засвідчила історія

Оцени новость →
Просмотров: 726
Рейтинг: 5.0/1

Комментарии

avatar

Новости по теме

Новости партнеров