ВойтиРеклама на сайте

рецепти від читачів

Дороги – візитна картка країни

Новости в Борисполе

Достеменно не відомо, чи пробував хтось підрахувати, скільки часу упродовж свого життя людина перебуває в дорозі. Погодьтесь, що цифра вийшла б чимала. А оскільки ми подорожуємо з відкритими очима, то мимоволі від побаченого навколо сповнюємось різноманітними враженнями, які можуть підняти або геть чисто зіпсувати наш настрій.
На праукраїнських теренах першими спеціально побудованими дорогами можна вважати волоки або переволочні, які використовувались для транспортування суходолом військових та купецьких суден, в обхід кам’яних порогів та мілин на річках. Пізніше київський князь Володимир Великий, хреститель Русі, видав для своїх підлеглих спеціальний наказ, яким зобов’язував їх «теребити», тобто прорубувати в лісових хащах нові і розчищати вже існуючі «путі і мости мостити». Перший наплавний міст через Дніпро у Києві був побудований у 1115 році. Знаходився він неподалік нинішнього залізничного мосту. Незабаром сформувалась розгалужена система сухопутних та річкових шляхів, серед яких виділялись знамениті «із варяг у греки», «залозний», «соляний», «шовковий». Вони давали змогу Києву вести жваву зовнішню торгівлю. На початку XVІ століття виникла унікальна мережа «чумацьких шляхів». Ними забезпечувалось перевезення солі з Криму та Галичини у центральні райони України і Московщину, а в зворотному напрямку – пшениці, промислових та інших товарів. Проіснувала ця дорожня система аж до 90-х років ХІХ століття.
Нині довжина асфальтованих та брукованих доріг незалежної України наближається до 180 тис. км. Про їхню якість говорити не будемо. Які вони сьогодні, усім добре відомо, а ось якими, можливо, стануть у ході підготовки до «Євро-2012» – побачимо. Президентським указом від 8 листопада 2001 року була створена Державна служба автомобільних доріг України (Укравтодор), яка й здійснює управління дорожнім господарством країни, а одна з його низових ланок – Бориспільське районне дорожнє управління – безпосередньо опікується нашими місцевими шляхами.
Напередодні візиту в Україну Вселенського Патріарха Варфоломія та інших церковних ієрархів особливо причепурювалась траса Бориспіль—Київ. Саме там, неподалік від села Щасливого, ми й застали невелику бригаду Бориспільського районного ДУ, яка прийшла на допомогу ДП Київоблавтодор. Отож, три дорожніх робітники у яскравих помаранчевих спецівках мотокосами ретельно обкошували узбіччя дороги. А керувала ними виконроб Олена Петрівна Новомодна (фото 1). Не зважаючи на те, що справа ця ніби й не жіноча, почувалась вона доволі впевнено, бо ж дорозі віддала 18 років свого життя. Найперше Олена Петрівна повідомила¸ що їхньому управлінню, яке нараховує усього 48 спеціалістів, доводиться «доглядати» 351 кілометр районних доріг.
Літо для шляховиків – пора спекотна, і в прямому, і в переносному значенні. Адже нерідко під палючим сонячним промінням температура заасфальтованої поверхні сягає 50 градусів! Здавалося б, тут не те що працювати, а навіть стояти неможливо. Однак дорожні роботи, виконані саме в таку погоду, відзначаються найвищою якістю. Тому й поспішають шляховики сповна використати кожну погожу днину.
«Впродовж весни та двох літніх місяців цього року, – розповідає виконроб, – уже встигли провести поверхневу обробку доріг у Сеньківці, Іванкові, Пролісках, між Рогозовом та Кириївщиною, Сеньківкою та Гоголевим». На моє німе запитання пані Олена пояснила, що ця технологічна операція передбачає нанесення на зношене дорожнє покриття спочатку бітумної емульсії, а потім дрібного щебеню, який ущільнюється котком. Через день спеціальна машина щіткою змітає усі зайві камінці і дорога стає, мов нова, та може надійно слугувати ще 8 років. З року в рік доводиться займатись і горезвісним ямковим ремонтом. Однак, при недостатньому фінансуванні відмовитись від нього ніяк не можна, хоча всі добре розуміють, що на тому чи іншому відрізку шляху значно вигідніше було б зробити капітальний ремонт, але ж відшукати водночас чималі кошти держава, як правило, чомусь не може. Отож і латають старі «дірки», наперед знаючи, що невдовзі знову доведеться до них повертатись.
Ціла морока з дорожніми знаками. За своїми властивостями вони могли б чимало років допомагати водіям та пішоходам отримувати необхідну інформацію. Проте нерідко чиїсь варварські руки вкорочують їм «життя» ще у віці немовляти. Невже ці сучасні вандали не розуміють, що задовольняючи власні тваринні інстинкти, вони тим самим роблять реальний замах на життя та здоров’я учасників дорожнього руху, і своїх рідних та знайомих теж?
Значно більше клопоту через сміття на узбіччях. Його прямо з вікон автомобілів, нерідко аж занадто «крутих», викидають водії та пасажири, ще раз підтверджуючи, що сумління людини не вимірюється товщиною її гаманця. І це вже стало якоюсь загальнонаціональною пошестю. Не встигнуть працівники ДУ в чергове скосити навколо дороги всіляку зелень, а слід відзначити, що роблять вони це регулярно, починаючи від ранньої весни і закінчуючи глибокою осінню, як потрібно вже посилати людей, щоб визбирали численні пластикові пляшки, пакети, коробки від цигарок та інший непотріб, яким самодіяльні «дизайнери» миттєво доповнили придорожній пейзаж. Отак і виходить, що загиджують районні дороги десятки тисяч подорожніх, а прибирати після них мусять лише шість дорожніх робітників, що входять до штату управління, оскільки решта працюють з різними механізмами.
На наше прохання розповісти про виробничі плани та перспективи підприємства, Олена Петрівна відповіла, що то не зовсім її компетенція і порадила звернутись до начальника управління Петра Івановича Мороза, попередивши, що в службовому кабінеті його навряд чи застанемо, а тому краще скористатись мобільним телефоном, номер якого люб’язно назвала. І дійсно, непосидючого керівника ми «спіймали» аж у Процеві, де його підлеглі працювали у субпідряді з броварським ШБУ-50 на реконструкції під’їзної дороги і центральної вулиці села. Бориспільці мостили тротуари та виконували інші супутні роботи. На наше питання, чому самі не взялись за весь об’єм робіт, адже можна було непогано заробити, Петро Іванович скрушно похитав головою і кинув коротке: «Не подужали». Та і як можна подужати, коли, за словами ветерана-дорожника, очолюване ним підприємство нову техніку востаннє отримувало аж у 1998 році? А старенький асфальтоукладач вийшов з ладу ще три роки тому і ремонту більше не підлягає. Де вже за таких умов конкурувати на ринку дорожніх послуг з приватними структурами, які володіють механізмами європейського стандарту. Та й зарплата у них у кілька разів вища. Тож управління відчуває брак кваліфікованих кадрів, які надають перевагу кращим умовам праці.
Аби зарадити цьому лихові, вищому керівництву потрібно думати не лише про день сьогоднішній, а й працювати на перспективу: відкрити спеціалізований комбінат виробничого навчання, придбати нову сучасну техніку, суттєво підвищити заробітну плату і взятись за спорудження відомчого житла. Інакше, на думку пана Мороза, можна і зовсім втратити конкурентоспроможність і залишитись без додаткових заробітків. Хоч тут же він додав, що будувати дороги прагнуть усі, бо там «крутяться» немалі гроші, а ось утримувати їх у належному стані та займатись дрібним ремонтом, на який виділяються бюджетні копійки, серед приватних фірм бажаючих мало. «Тож на наш вік цієї роботи вистачить», – зауважив з легкою посмішкою. «А працювати ми вміємо. За перше півріччя з перевиконанням освоїли усі асигнування, заплановані на цілий рік. Впору серед літа чіпляти бороду, – натякає на своє прізвище, – та ставити Новорічну ялинку. Будемо сподіватись, що Верховна Рада усе ж таки внесе зміни до бюджету, і ми до кінця року ще отримаємо кошти, необхідні для підготовки до осінньо-зимового періоду. А то знову говоритимуть, що для шляховиків зима завжди приходить несподівано».
Повертаючись до кадрового питання, очільник не без задоволення відзначив, що й до них приходять хороші працівники. Третій рік після завершення армійської служби старанно трудиться Герасимець Руслан Олександрович, а нещодавно до колективу влився уже немолодий Петро Миколайович Захарченко (фото 2), трудовому завзяттю якого може позаздрити будь-хто. Якось одного дня, не чекаючи навантажувача, він власними руками розвантажив з автомобіля 160 тротуарних «поребриків», кожний з яких важить близько пуда. Ще кільканадцять хвилин ми слухали добрі слова на адресу механізаторів-універсалів, які залежно від виробничих завдань протягом дня можуть змінити кілька дорожніх механізмів.
Майбутнє свого підприємства Петро Іванович пов’язує із загальнодержавною підготовкою до «Євро-2012» та будівництвом нової кільцевої дороги навколо Києва. Сподівається, що обіцяне фінансування дасть можливість районному ДУ не лише оновити матеріальну базу, а й стати успішним гравцем на ринку дорожніх послуг та утримувати районні дороги у зразковому стані.
Аби ще й ми всі перестали смітити у нашому спільному великому домі. Зокрема і на його вулицях та дорогах, де проводимо значну частину свого життя і які є візитними картками нашої Вітчизни. Для мешканців цивілізованих країн це вже давно стало неписаним правилом. Коли ж бо й ми нарешті вийдемо з печер?

Оцени новость →
Просмотров: 1054
Рейтинг: 5.0/1

Комментарии

avatar

Новости по теме

Новости партнеров