ВойтиРеклама на сайте

рецепти від читачів

Бог і влада дозволили потривожити вічний спокій наших пращурів на книшовому цвинтарі

Новости в Борисполе

Бог і влада дозволили потривожити вічний спокій наших пращурів на книшовому цвинтарі До початку 30-х років минулого століття у Книшовій церкві відспівували покійників, а потім сатанинська більшовицька коса пройшлася над цим святим місцем. Церковні споруди розібрали, а заодно зрівняли з землею і могилу Чубинського. Надмогильний пам’ятник антихристи відтягли трохи подалі і перетворили на підпору для колгоспної комори. У шістдесяті роки група небайдужих бориспільців натрапила на частину того пам’ятника і на свій страх та ризик, зайве не афішуючи, перевезла на Рогозівський цвинтар, де й зараз стоїть той камінь за простенькою скромною огорожею відразу біля центрального входу ліворуч.

У сімдесяті тодішня бориспільська влада вирішила припинити поховання, оголосила кладовище закритим і запропонувала родичам покійних перепоховати останки на інших цвинтарях міста. Таких знайшлося небагато, отже, більшість могил залишилося бездоглядними, до них почали забувати дорогу живі...

Потім нагнали бульдозерів, екскаваторів, півцвинтаря зрівняли з землею і розбудували на тлінних кістках бориспільців кількох поколінь гаражний кооператив. Чимало тих кісток упереміш із хрестами по-святотатському поскидали на самоскиди і повивозили на смітник.

А у своїх антигуманних прожектах місцеві зодчі вже бачили на місці ще вцілілої частини кладовища розважальний комплекс із кінотеатром. Та врешті-решт небайдужим людям вдалося переконати владних осіб не робити цього, тлінні кістки покійних бориспільців більше не чіпали, хоча вже у вісімдесятих і виношувалася ідея прокласти через увесь цвинтар якусь трубу...

І перетворилося старе кладовище на дрімучі хащі, у яких за бур’янами не те що могил, а й навіть решток хрестів не було видно. У 1989-90 роках місцеві рухівці відвоювали невеличкий «плацдарм» на краю Книшового і власними силами насипали символічну могилу Павла Чубинського, встановили символічний хрест. (Насправді могила колись знаходилася на місці теперішнього тротуару поблизу автобусної зупинки.) На панахиду і мітинг, незважаючи на січневий мороз, зійшлося близько чотирьох тисяч бориспільців.

На могилу поклали гранітну плиту з написаними рядками: «Ще не вмерла Україна, і слава, і воля...», хоча ще напередодні невідомо було, чи дозволить місцева компартійна влада це зробити. Коли автор цієї статті прибув до ритуальної служби, де гравер безкоштовно вибив на чорному камені безсмертні слова Чубинського, голова комунгоспу Анатолій Бондар побачив це, розгубився і почав телефонувати до міськкому партії, мовляв, чи можна таку «крамолу» віддавати. Там порадилися і сказали: нехай беруть. Пан Бондар виконав «вказівку», не забувши здерти з рухівців 50 рублів за ту безформну брилу, яка валялася як непотріб на смітнику поблизу двору комунгоспу.

Згодом за великої кількості народу рухівці встановили ще й символічні хрести скорботи за жертвами голодомору та бориспільцями, убієнними комуністами під час антибільшовицького повстання 1920 року, коли послане Леніним червоне військо спалило пів-Борисполя. Вийшов такий собі меморіал пам’яті.

Уже десь на третій рік Незалежності символічна могила П. Чубинського змінила свій вигляд. Дубовий хрест, надмогильну плиту і дерев’яний парканчик було перенесено до історичного музею, а на їх місці встановлено мармуровий пам’ятник і надгробок, прокладено бетоновану доріжку.

Через рік поруч із могилою Чубинського влада встановила невеличкий меморіальний комплекс пам’яті жертв Голодомору 1933 року на Бориспільщині. Одним із фрагментів пам’ятника були шість мідних дзвонів, підвішених до металевих конструкцій на тоненьких залізних кільцях, що відразу викликало у багатьох недобре пророцтво: ті дзвони дуже скоро покрадуть. Так воно і сталося. Один за одним протягом кількох місяців зникли три дзвони. У цій ситуації директор комунгоспу Анатолій Бондар зі словами «все одно вкрадуть» без зайвих розмов зняв решту — три дзвони — і відвіз до комунгоспівської комори  на збереження «до кращих часів». Відтоді, як гриби після дощу, почали створюватися нові релігійні громади, будуватися культові споруди, бажаючих заволодіти мелодійними дзвонами було чимало. Приїжджали навіть із сусіднього району. А подарував їх пан Бондар лише отцю Віктору, священикові УПЦ Київського патріархату. Вони й зараз справно служать віруючим.

Згодом міська влада виділила для майбутнього храму територію на тому місці, де колись стояла Книшова церква. За деякими історичними джерелами, саме до підвалу тієї, вже напівзруйнованої, церкви 1933 року скидали померлих від голоду бориспільців.

Цими днями на Книшовому цвинтарі господарюють люди у робочих спецівках, чути монотонний перегук бензопил. Попід недавно змурованими церковними стінами виросло невелике містечко з будівельних вагончиків та інших «халабуд». Тут же встановлено кілька акуратних стендів із зображенням майбутньої дзвіниці, кресленнями проекту реконструкції Книшового цвинтаря і короткою його історією, іменами благодійників, меценатів. Ближче до тротуару — скринька для збору пожертв на будівництво храму. На командному пункті, якщо так можна сказати, — отець Микола, священик УПЦ Київського патріархату (на фото). До нього постійно підходять люди «з вулиці». Він усім детально пояснює, що й до чого. Дійшла черга й до кореспондента «Вістей».

— Одинадцятого січня, у перший день робіт, справили панахиду і благословили робітників, які тут працюватимуть, — розповідає отець Микола. — Розпочали зі спилювання практично всіх уже здичавілих дерев, адже у майбутньому тут висадять декоративні елітні. Ось біля дзвіниці вже розпочали копати велику братську могилу, яку згодом заповнимо домовинами з тлінними останками похованих на цвинтарі. Кожну могилу розкопуватимуть вручну. А домовини, більшість яких уже виготовлені, невеличкі — завдовжки 1 — 1,2 метра. Це будуть не просто збиті дошки, а оздоблені за всіма канонами ритуалу.

Ось уже розкопали близько півсотні могил. Останки сильно зотліли, від них мало що залишилося. Але ми кожну кісточку складаємо у домовини. Дзвіницю збираємося освятити вже цього року. А сам величний Собор Святителя Миколи Чудотворця збудується дещо пізніше.

— А що буде з могилами військових льотчиків, у тім числі й Героя Радянського Союзу М. Бабкіна, які загинули в авіакатастрофі майже 50 років тому? Ніхто з родичів давним-давно вже їх не відвідує, і якийсь порядок підтримується лише завдяки бориспільській громаді.

— Це питання поки що не вирішено. Та й остаточного плану реконструкції цвинтаря ще не затверджено. У місті проводяться громадські слухання, де вносяться різні пропозиції…

— Тоді дозвольте й мені, як мешканцю Борисполя, внести свою. Он там є унікальний об’єкт, про який «Вісті» уже писали як про диво, — хрест на могилі, якого за десятки років увібрав у своє тіло нині вже старезний клен. От би його залишити навіки.

— Я знаю те місце. Це дійсно диво, створене Богом і природою. Посадили колись поруч із хрестом на свіжій могилі молоденького клена. І ось той клен немов продовжив земне життя небіжчика. Оскільки дерево вже дуже старе і просто може розколотися надвоє, впасти, то крону потрібно спиляти, а стовбур заввишки 3-4 метри із хрестом усередині залишити. Певен, це буде найліпшою згадкою для майбутніх поколінь про те, що тут колись було місце поховань їхніх пращурів.

Кореспондент «Вістей» поцікавився у завідуючої відділу міськвиконкому по роботі зі зверненнями громадян Наталії Валентинівни  Погребної, чи звертаються люди стосовно індивідуального перепоховання своїх рідних на інші діючі цвинтарі Борисполя.

— Так, заяви написали близько півсотні осіб. Але ніхто не висловився за те, щоб своїх предків перепоховали на іншому діючому кладовищі. Вони залишають лише дані про померлих, щоб викарбувати їхні імена з-поміж інших на спеціальній стелі.

Бориспіль, Книшовий цвинтар
Оцени новость →
Просмотров: 1329
Рейтинг: 5.0/2

Комментарии

avatar

Новости по теме

Новости партнеров