ВойтиРеклама на сайте

рецепти від читачів

Кудря Іван Данилович

Знаменитые люди Бориспольщины

Иван Данилович Кудря
Иван Данилович Кудря

Кудря Иван Данилович
Кудря Иван Данилович ("Максим")

Кудря Иван Данилович
Кудря Иван Данилович

Погруддя Івана Кудрі в Борисполі
Погруддя Івана Кудрі в Борисполі

Меморіальна дошка в місті-герої Києві на початку вулиці імені Героя
Меморіальна дошка в місті Києві на початку вулиці імені Героя

Иван Данилович Ку́дря

Кудря Іван Данилович ("Максим") - командир диверсійно-розвідувальної групи в Києві, капітан.

Народився 7 липня 1912 року в селі Салькове, нині село Проців Бориспільського району Київської області Україна, в родині селянина. Українець. Член ВКП (б) з 1939 року. Закінчивши 7 класів та вчительські курси, завідував початковою школою, потім був на комсомольській роботі. З 1934 року в органах НКВС, служив у прикордонних військах і в апараті НКВС УРСР. Закінчив військово-політичне училище.

У роки Великої Вітчизняної війни лейтенант Кудря знаходився в окупованому гітлерівцями Києві. У 1941-42 брав участь у підготовці та бойових операціях 7 диверсійних груп. У результаті противник зазнав великих втрат у живій силі і бойовій техніці. 5 липня 1942 Кудря з предателскому доносом був заарештований гітлерівцями. Загинув у фашистських катівнях.

Звання Героя Радянського Союзу Івану Даниловичу Кудрі присвоєно посмертно 8 травня 1965.

Нагороджений орденом Леніна.

Ім'ям Героя названа вулиця в Києві. Про подвиг групи "Максима" Вадимом Собко написана п'єса "Київська зошит", і в 1966 році знятий фільм "Два роки над прірвою" на кіностудії імені Довженка.


У серпні 1941 року, коли загроза окупації Києва стала реальною, Іван Данилович Кудря прийняв пропозицію залишитися в тилу для проведення розвідувальної роботи. З цього моменту Кудря став "Максимом". Незабаром його можна було зустріти на вулицях Києва з паспортом на ім'я Кондратюка Івана Даниловича. Господинею його квартири було Груздова Марія Іллівна, яка під виглядом його дружини також виконувала роботу, пов'язану з розвідкою. У цей час в схованки закладалося все необхідне для роботи підпільної групи "Максима".

До складу групи входили радисти: К. М. Ємець, А. Ф. Кравченко і господар конспіративної квартири (пункт радіозв'язку) Є. М. Лінкевич.

19 вересня 1941 до Києва увірвалися фашистські загарбники. У місті вирували пожежі, що прийняли особливого розмаху в період з 24 по 28 вересня. Злітали в повітря зайняті окупантами будівлі. Ніхто не міг сказати, хто конкретно здійснював ці диверсії, що відносила в могилу сотні "завойовників", але ні в кого не було сумніву, що ця робота здійснювалася підпільниками.

В одну із звичайних "прогулянок" по місту "Максим" несподівано зіткнувся з колишнім петлюрівцем Тарасом Семеновичем, якого він колись допитував як арештованого. Відбулася вкрай небезпечна зустріч. У розмові з'ясувалося, що він співпрацює у гестапо. Воля, такт, самовладання чекіста допомогли йому залучити Семеновича на свій бік. Від нього "Максим" отримував списки зрадників, які повідомляли в гестапо про комуністів і патріотів, які залишилися на окупованій території. За дорученням "Максима" він знищував ці заяви. Фашисти розкрили роботу Семеновича на радянських патріотів і знищили його.

У вересні 1941 року відбулася зустріч "Максима" з колишнім співробітником НКВС Єлізаровим, який повідомив, що він зустрічається з товаришами по роботі у киянки Є. Бремер - німкені за національністю. Чоловік її теж працював до війни в органах НКВС. Незабаром "Максим" через неї познайомився з Окіпної - артисткою Київського оперного театру і після ретельної перевірки її став давати їй відповідальні завдання в інтересах розвідгрупи. Зв'язок з Окіпної та Бремер дозволила «Максиму» залучити до роботи цілий ряд чудових радянських патріотів, які за його завданням проникали в лігво ворожої розвідки, добували відомості про угрупування військ і техніки противника.

Як-то група "Максима" зібрала цінні розвідувальні дані, які необхідно було терміново переправити на Велику Землю. Не маючи для виконання завдання відповідну людину, Кудря вирішує перейти лінію фронту сам і особисто доповісти центру. Але він був затриманий і посаджений у табір для військовополонених. Незабаром його "дружина" Марія Іллівна отримала записку через хлопчика: "Я затриманий, знаходжуся в таборі. Ти, як дружина, можеш мене виручити". І Марія Іллівна закликала всю свою винахідливість, щоб вирвати "Максима" з лап гестапо. Діставши через своїх людей позитивні документи і характеристики, вона домоглася у начальника табору звільнення свого "чоловіка".

У першій половині 1942 року Велика Земля налагодила зв'язок з групою "Максима". Через лінію фронту до Києва були доставлені радіостанції і шифри, а також було отримано бойове завдання, пов'язане головним чином з діяльністю гауляйтера Коха на Україну. В одному зі звітів в центр вказувалося, що група увійшла в зв'язок з Київським партійним підпіллям. Організовано сім диверсійних груп, які 1 травня 1942 року на лінії Київ - Жмеринка пустили під укіс ворожий ешелон з боєприпасами та військами і здійснили велике крах на залізничному вузлі Дарниця. Як не конспіративно діяв "Максим", гестапо все ж таки вдалося напасти на слід підпільників і заслати в їх групу свого агента Наталію Грюнвальд. Про діяльність групи вона доповідала в гестапо. За "Максимом" і артисткою Окіпної було встановлено стеження.

5 липня 1942 гестапо схопило Окіпної і "Максима".

На наступний день була заарештована і Женя Бремер, Фашисти нишпорили по всьому місту. Але радянські розвідники продовжували діяти. Групу очолив чекіст Дмитро Соболєв. Марія Василівна Сушко після арешту "Максима" передала йому секретні документи, в тому числі і зошит з розвідувальною інформацією, зібраними групою "Максима". Але під час боїв за Київ 4 листопада 1943 Соболєв загинув. Зошит радянські патріоти передали в руки органів державної безпеки. На першій сторінці чітким почерком було написано: "Прошу радянських патріотів зберігати ці записи і, в разі моєї загибелі від рук ворогів моєї Батьківщини - німецьких фашистів, з приходом Червоної Армії передати їх відповідним органам. За що я і наша Батьківщина будуть вам вдячні".

Доля розвідників І. Кудрі, Р. Окіпної, Ж. Бремер довгий час була невідома. Через багато років після ретельних пошуків стало відомо, що вони героїчно загинули в катівнях гестапо.

Бойові зірки киян. - Київ: Політвидав України, 1983.
Герої Радянського Союзу. Короткий біографічний словник. Том 1. М.: Военіз., 1987
Герої Соціалістичної Праці. Біобібліографічний словник. Том 2. М., 2008

Просмотров: 4511
Рейтинг: 5.0/1

Оставьте свое мнение

avatar