ВойтиРеклама на сайте

рецепти від читачів

Роки громадянських змагань

История города

На початку XX століття кількісні зміни, нарешті, призвели до якісних: український народ створив політичні партії і розпочав відкриту боротьбу за відродження своєї держави. Без цієї боротьби, без напруженого пошуку власного, українського шляху і історії не було б сучасної Української держави.

Революційні події радикально змінили життя в Україні. Протягом року (березень 1917 – квітень 1918) основним політичний чинником в Україні була Центральна Рада на чолі з М. Грушевським, він же став першим президентом Української Народної Республіки, проголошеної у січні 1918 року. Протягом кількох років у запеклій безжальній війні, що супроводжувалася масовим терором і звірствами, зчепилися численні претенденти на владу в країні, зброєю вирішуючи, хто і яка форма правління заступить старий устрій.

Проте з приходом до влади П. Скоропадського в Україні настав новий етап, що характеризувався намаганнями відновити правопорядок. Особливо вражають досягнення цього уряду у створенні системи освітніх закладів. На рівні початкової школи було випущено кілька мільйонів примірників україномовних підручників, а в більшості шкіл введено українську мову. Засновано близько 150 україномовних гімназій, у тому числі у сільських районах. У Борисполі початкове земське училище було реорганізовано у гімназію, якій присвоїли ім'я Павла Чубинського. Приміщення гімназії збереглося до нашого часу. Тепер там міжшкільний навчальний комбінат.

Міністерство народної освіти ще на початку 1918 року було створило окремий видавничий відділ. Завдяки його зусиллям протягом 1918-1919 років було видано 15 підручників, посібників і порадників з української мови. їх авторами були не тільки педагоги-практики, а й відомі вчені-мовознавці (Б. Грінченко, О. Курило, В. Науменко, В. Симович). Серед їхніх праць не загубилася книжечка нашої землячки Ганни Берло – підручник української граматики, який дістав схвальні відгуки і нагороди й неодноразово перевидавався. Педагог, літератор і науковець, Ганна Берло ціле життя в міру сил і об'єктивних обставин працювала на благо рідної України. Народилася вона 5 вересня 1859 року у с. Воронькові в сім'ї потомственних дворян. Навчалася в підготовчому пансіонаті фон Кремера у Борисполі, потім у дівочій гімназії у Києві, де почала згодом трудову діяльність. З 1907 року Г. Берло обрана дійсним членом Українського наукового товариства, була членом товариства "Просвіта", з 1919 року почала працювати в Академії наук (спершу в комісії словника живої української мови, а потім її обрано науковим співробітником комісію для складання біографічного словника діячів України). У жахливих умовах громадянської війни Г. Берло знаходить у собі сили не лише вести уроки в гімназії, а й працювати над підручником української граматики. Вона зробила гідний внесок у справу освіті і виховання цілого покоління свідомих українок.

1919 року Україну поглинув цілковитий хаос. У новітній історії Європи жодна країна не пережила такої всеосяжної анархії, таю запеклої громадянської боротьби, такого остаточного розвалу влади, яких у цей час зазнала Україна. Шість різних армій діяли на її території: українська, більшовицька, біла, Антанти, польська та анархістська. Менш ніж за рік Київ п'ять разів переходив із рук у руки Численні фронти розділяли одне від одного міста й цілі регіоні Майже повністю порушився зв'язок із зовнішнім світом. Знелюдніли голодні міста, а їхні мешканці у пошуках їжі подавалися на селі Села буквально забарикадувалися від непрошених гостей. Тим сом різні уряди, яким удавалося заволодіти Києвом, скеровували свою увагу та енергію переважно на те, щоб відбити атаки ворогів Україна стала краєм, яким було легко заволодіти, але неможливі управляти.

Один з найстрашніших проявів хаосу, що охопив Україну роки громадянської війни – стало поширення погромів. Об'єктам дедалі зростаючого невдоволення стали євреї. Особливою жорстокістю стосовно єврейського населення відзначилася дєнікінська армія. "У Борисполі (Полтавщина) делегація євреїв хотіла під нести хліб-сіль начальникові загону, але їм сказали, що хліб-сіль їм не допоможе", – читаємо у книжці "Симон Петлюра" В. Іваниса. Почався масовий грабіж, насильства, знущання. Денікінський погром 1919 року згадує у своїй книзі і Яків Рубін. "Це була Ребекка Вайнштейн, жінка одного з відомих міських комерсантів. її чоловіка було вбито підчас погрому, вчиненого Денікіним".

Тричі поверталися в Україну більшовики. Чимало є фактів, що свідчать про непомірну жорстокість методів, якими більшовики користувалися для утвердження своєї влади. Почався нещадний наступ на заможного селянина; відбирали худобу, хліб, реманент. Більшість селянства рішуче взялася за зброю. Вони встали на захист власної гідності, захищали свою честь, свободу, добробут, не могли віддати без спротиву знахабнілим комісарам добро, нажите важкою виснажливою працею кількох поколінь. У селах створювалися повстанські загони. На Бориспільщині діяв загін Івана Черпака (Штурби), створений з жителів сіл Воронькова, Процева, Кийлова, Рудяова, Гусинців, Рогозова, Іванкова та ін. Вороньківська сотня входила до складу Переяславського полку (полковник Міхно). На початку лютого 1919 року сотня прийняла нерівний бій на річці Трубіж. Виступивши проти озброєного до зубів більшовицького війська загін, бійці якого мали тільки гвинтівки, зазнав нищівної поразки і втрат. Навалу ворогів було зупинено на дві доби. А Вороньківська сотня в цьому бою втратила майже половину своїх бійців. Потім у сотні почався розбрат. Тут доклала зусиль більшовицька агентура. Загін розколовся на два конфліктуючі табори. Частина бійців залишилася вірною ідеї незалежності, продовжувала боротьбу інші наполягали підкоритися радянській владі. Суперечки призводили до кривавих сутичок. Повіривши в амністію, почали добровільно здаватися. Повіривши обіцянкам, вийшов із підпілля і Іван Черпак, який, як згадують односельці, тривалий час переховувався. По дорозі в Бориспіль він був убитий. Більшість повстанців теж були знешкоджені. Так більшовицька влада виконувала свою обіцянку не переслідувати людей, які брали участь у бойових діях. Потопили більшовики в крові і повстання бориспільців 1920 року. Відступаючі загони червоної армії реквізували у селян фураж, коней, продовольство. Це викликало невдоволення населення. Повстали і селяни Борисполя. Причиною було небажання впустити більшовицькі війська в містечко, щоб не "давати оброк" кіньми, возами, продовольством. Був скликаний мітинг, дзвонили дзвони всіх церков. Створювалися загони, патрулювалися вулиці. Більшовики напали на місто у неділю, на свято Георгія. Почали обстрілювати місто з усіх боків, а захопивши швидко, влаштували криваву розправу над повстанцями: добивали багнетами поранених на вулицях, у лікарні, вбивали навіть тих, хто виходив зустрічати хлібом-сіллю, вбивали у дворах, заганяли у клуні, а потім підпалювали їх. Місто горіло. Люди тікали, ховаючись у болотах, лозах, очеретах. Потім було зібрано понад 200 чоловіків, яких розстріляли біля Броварського шляху. Понад два тижнів більшовики тероризували і грабували населення Борисполя. Довгі роки люди навіть подумки боялися згадувати ті події.

Про Бориспіль 20-х років читаємо у книжці Якова Рубіна: "...все минуло....будівлі зруйновані, стежки заросли чагарником, фонтан перетворився на брухт, високі дуби селяни порубали на дрова. Неподалік... я набрів на старий млин з пробитим дахом, без вікон та дверей, залишилися лише стіни, які мали тьмяний вигляд, були потріскані, мотлохом звисали труби..."

Навіть після того, як у листопаді 1920 року був вигнаний останній солдат української та білої армій, велика кількість селянства продовжувала вперту партизанську війну з більшовиками. Лише наприкінці 1921 року більшовики змогли зламали хребет партизанському рухові. З цього часу вони могли стверджувати, що не тільки завоювали Україну, а й підпорядкували її.

"Історія рідного краю. Бориспільщина.", Наталія Йова, Тетяна Гойда

Просмотров: 1177
Рейтинг: 5.0/2

Оставьте свое мнение

avatar