ВойтиРеклама на сайте

рецепти від читачів

Новаторські 20-ти роки

История города

1921 року у Борисполі було встановлено радянську владу. 20-ті роки на Бориспільщині стали періодом виникнення нових форм господарювання (створюються колективні господарства: комуни, сільськогосподарські артілі). "Рідні колоски" – перша артіль, створена у Борисполі. У січні 1923 року створюється артіль "Надія", у травні – артіль "Нове життя", у січні 1924 року – артіль "ім. Леніна", у січні 1925 – "Червоний орач". Створювалися колективні господарства і в селах району. З "Відчиту" Рогозівського райземуправління" за 1923 рік дізнаємося, що за жовтень-грудень 1923 року створено артілі: у Рогозові – "Поступ", у Воронькові – "Маяк", у Ревному – "Не гуляй нива", "Весела нива", "Рідне поле".

1921 року Бориспіль увійшов до складу Київської губернії, а 1923 року став центром району. Потроху життя входило в намічене русло.

За даними документів Київського облдержархіву, у 1924-25 роках Бориспіль займав площу 927 десятин. У ньому було 2068 будинків, 25 крамниць, 53 рундуки, 26 інших торгових місць. З комунальних підприємств – бойня, лазня, з промислових – два млини 1924 року встановлено телефонний зв'язок з Києвом.

У 20-х роках XX ст. у Борисполі багато було зроблено для розвитку культури і освіти. 1920 року відкрилася семирічна школа, в якій налічувалося 16 вчителів і 217 учнів. Замість колишньої земської сільськогосподарської школи розпочала роботу середня сільськогосподарська школа. У 30-х роках її реорганізовано в сільськогосподарський технікум. Одразу ж по закінченні громадянської війни почали працювати групи ліквідації неписьменності, перші хати-читальні та сільбуди. 1923 року було покладено початок політиці коренізації (українізації). Вимагалося, щоб держава підтримувала культурний і соціальний розвиток народу. 20-ті роки – роки відродження української культури, роки небаченого розвитку, відкриттів, сподівань. У Борисполі 1923 року було відкрито п'яту агітаційну майстерню мистецького об'єднання "Березіль". Мистецьке об'єднання "Березіль" створено Лесем Курбасом у Києві 30 березня 1922 року. Назву Лесь Курбас пояснював так: "Березіль значить березень. Нашому художньому об'єднанню дав ім'я перший весняний місяць, який ламає все старе, пробиває дорогу новому, в якому порив і сила". Бориспільську майстерню очолила Віра Дем'янівна Онацька, її заступником був Андрій Матвійович Полонський. Як зазначала сама Віра Онацька, майстерня "мала на увазі просвітню роботу серед селянства".

Діяльністю майстерні керувало МОБ (мистецьке об'єднання "Березіль") через актрису Олену Магаш і режисера Павла Кудрицького, які часто приїжджали до Борисполя. До студії було зараховано 16 дівчат і 11 хлопців: вчителі, робітники, службовці, учні старших класів. Серед них : Б. Дробинський (за спогадами найталановитіший серед студійців), Д. Лажечников, М. Фельнагель, М. Тютюн, д. Вишневський, Н. Безбородько, К. Чубинська, О. Бабич, К. Котко-Петрусь, М. Клещенко та ін. Учасники студії намагалися видавати рукописний журнал (вийшло кілька номерів), але захопилися підготовкою до вистави. Першого спробою була вистава за п’єсою "Жовтень". У спектаклі брали участь усі студійці. Великою подією для акторів була поїздка до Києва на виставу "Гайдамаки" за п’єсою Т. Шевченка, інсценізованою Лесем Курбасом. Було прийняте рішення поставити "Гайдамаків" у Борисполі. Постановка "Гайдамаків" мала велике значення для Борисполя. Інтерес до роботи студії був величезний Виїжджали студійці з виставою і на села. Через групу активу на чолі з А. Полонським студія підтримувала тісний зв'язок з райсільбудом і кількома сільськими драмгуртками. П'ята агітаційна майстерня проіснувала один рік. Після її закриття Віра Онацька тривалий час працювала керівником драмгуртка при Бориспільському районному будинку культури, ядро якого становили колишні студійці: О. Бабич, К. Котко-Петрусь, М. Фельнагель, М. Клещенко. Б. Дробинський був запрошений актором до "Березоля".

"П'ята агітаційна майстерня, – зазначав Ю. Смолич, – готувала прообраз пересувного театрального колективу для села; у найбільш досконалих портативних формах і принципах ставились вистави кожної п'єси, а не просто спеціально (для села) створювались примітизовані малі постанови".

З "Березоля" (Харківського) починалася і творча доля нашої землячки Катерини Бранки-Кривуцької (дівоче прізвище Придатко). Актриса, режисер, учитель мистецького слова, Бранка-Кривуцька народилася у селі Воронькові. Середню освіту здобула у Борисполі, театральну – у Києві: закінчила музично-театральний інститут ім. М. Лисенка. Працювала у Харкові, в театрах "Музичної комедії", "Революції", ім. Шевченка. Створила цілий ряд жіночих образів – героїчні, ліричні, характерні, комедійні, що свідчить про широкий діапазон її творчості.

У своїй книжці "Доба і доля" І. Козуб, колишній житель нашого міста, писав: "Ще з сивої давнини Бориспіль, як переддвері Києва, був відомим культурним осередком. На час мого приїзду (січень 1922) там працювали і драмгуртки, і знаменитий хор, заснований талановитим, знаним на всю Україну диригентом Борисом Порфировичем Левицьким. Левицький створив співочу капелу, яка зачаровувала не тільки рядових слухачів, а навіть високих знавців музики і співу, гастролі його капели в Києві справили справжній фурор. Згодом і я дізнався, ніскільки не здивувавшись, що Левицького разом із хором відрядили на гастролі до Парижа".

У середині 20-х років при будинку культури була організована капела бандуристів і хор. Керував капелою справжній ентузіаст цієї справі Дем'ян Максимович Кошман. Першими учасниками колективу були вчителі та службовці; К. Конопліч, М. Клещенко, С Шараєвський, С. Яцюта. Це були талановиті, музично обдаровані люди. Перші виступи капели відбувалися в місцевому клубі і селах Потім почали концертувати і в інших містах і селах Київщини, Полтавщини. Пізніше до колективу приєдналися Я. Басанець, Р. Ошумок, М. Щеголь, В. Жупиця, Ф. Лисиця, І. Краснопір та інші. Наприкінці 20-х років капела припинила своє існування. Новий етап творчого життя колективу місцевих бандуристів почався з осені 1932 року. Дуже швидко слава капели відродилася. 1935 року капела бориспільських бандуристів виступила на обласній олімпіаді художньої самодіяльності, де завоювала перше місце. Призове місце колектив зайняв і на республіканській олімпіаді, був нагороджений грамотою Комітету в справах мистецтв України. 1936 року капела брала участь у Першому всесоюзному радіофестивалі, отримала перше місце серед вокально-інструментальних колективів і була премійована творчою поїздкою до Москви, де виступала у Колонному залі Будинку спілок, у Великому залі консерваторії, у палацах культури.

Відомим і знаним на той час був колектив хору-ланки с. Рогозова Бориспільського району, його учасники брали участь у багатьох концертах, представляли мистецтво співу Бориспільщини у Москві, їхні пісні були записані на грамплатівку. Деякі учасники колективу стали професійними співаками найпрестижнішого хору України, яким керував Г. Верьовка.

На цей період припадає і розквіт творчості одного з найталановитіших майстрів української різьби по дереву Петра Петровича Верни (1876-1966). Народився на Гірських хуторах в сім'ї селян-бідняків. Не маючи змоги ходити до школи, самотужки навчився читати і писати. Самобутній талант художника розвинувся без будь-якої допомоги. П. Верна створив багато чудових речей, які ввійшли до кращих надбань українського образотворчого мистецтва. Ще підлітком познайомився П.П. Верна з Шевченковим "Кобзарем" і був глибоко вражений і зачарований образністю і красою його поезії. Тоді і виникло в нього бажання вирізувати на дереві зображеннях Шевченка та героїв його творів. 1912 року була створена дерев'яна скульптура на тему вірша "Мені тринадцятий минало". І одразу принесла успіх. Майстер робив дерев'яні погруддя Кобзаря, які в 20-ті роки встановлювалися як пам'ятники в багатьох селах Бориспільського та сусідніх районів. Доробки майстра постійно експонувалися на Всесоюзних і Всеукраїнських виставках народного мистецтва. За що митця неодноразово нагороджували дипломами, грамотами. 1938 року П. Берна був прийнятий до Спілки художників України. Був нагороджений медаллю "За трудову доблесть", удостоєний звання "Заслужений майстер народної творчості України".

Незважаючи на великі зміни, в Україні залишалося ще багато старого. І передусім за все те, що Україна, як і раніше, була переваж-краєм землеробів, які працювали по-старому. Це було суспільство в якому співіснували, змагалися дві культури: в містах переважали радянські порядки, на селі, де жила більшість населення, зміни були порівняно незначними. Селяни не виявляли великого бажання до змін, до пропонованих нових цілей, форм життя і праці. Тому, як ніколи у своїй історії, українці змушені будуть заплатити страхітливу ціну за досягнення цих цілей.

"Історія рідного краю. Бориспільщина.", Наталія Йова, Тетяна Гойда

Просмотров: 1409
Рейтинг: 5.0/1

Оставьте свое мнение

avatar