Перша частина]" /> Перша частина]" />
ВойтиРеклама на сайте

рецепти від читачів

Літописне "Льто" та походження назви міста Борисполя (ч.2)

История города

[Перша частина]

Ще один цікавий документ, який, за свідченням А.В. Стороженка, зберігався в бібліотеці Київської духовної академії серед паперів Київського Пустинно-Микільського монастиря, також містить в собі інформацію з даної проблеми. В цьому документі, датованому 15 березня 1603 р., вказано, що "будучы посесором тое маетности Иваньковское и менечы собѣ наданое од Его Королевское Милости именье Барышполе, и до маетности, и до кгрунту манастыра светого Николы Пустынского, называемое земли Полукняжеское, на которой земли церковъ старожитная мурованая светыхъ мучениковъ Борыса и Глеба стоит …в тих часех новоселыхъ слободъ, умыслне хотечи власность манастырскую безправне собѣ привлащити и с тых слободъ новыхъ людей з осадами и з будованьями в року прошлом шестсот второмъ уже ув осене передъ зимою килка десят халуп припровадивъши, на кгрунте Полукнязевском, на земли церковной, подле самое мурованое церкви, слободу-местечко осадил …”.

Аргументована точка зору А.В. Стороженка вже на початку ХХ ст. знайшла підтримку серед науковців (М.С. Грушевський, В.Г. Ляскоронський, В.С. Іконников та ін.). Однак, О.О. Шахматов сумнівався в тому, що Летську божницю було збудовано на місці загибелі Бориса. На його думку, її могло бути зведено на місці давнішої каплиці, церкви чи монастиря, поставлених на Летському полі – місці остаточної перемоги Ярослава Мудрого над Святополком. М.О. Макаренко зазначав з посиланням на П. Свіньїна, що і в с. Борисівка під Переяславом поруч із кам’яним хрестом теж є залишки якоїсь давньої будівлі. Ще далі пішов археолог Р.О. Юра, якому під час проведення в Переяславі-Хмельницькому досліджень у 1965 р. стало відомо, що на кладовищі в с. Борисівка під Переяславом були, начебто, виявлені залишки кам’яної стіни давньоруського часу. Р.О. Юра побував на цьому кладовищі й виявив там три великих камені пісковику, на яких збереглися сліди цем’янки. Розвідкова траншея (5х1 м), закладена за 6 м від вказаного місця, ніяких залишків чи матеріалів ХІ-ХІІІ ст. не дала. Р.О. Юра висловив думку, що виявлення решток давніх фундаментів поблизу Борисоглібської церкви ХІХ ст. на березі р. Альти було б остаточним підтвердженням істинності переяславської церковної традиції, яка пов’язує з цим місцем убивство князя Бориса Володимировича (1015 р.), і що ці залишки є рештками "Альтської божниці” Володимира Мономаха 1117 р.

Внести певну ясність у дану проблему дійсно могли б свідчення археологічних джерел. Без їх широкого використання на сучасному етапі взагалі не можна вирішувати будь-які питання історії міст Русі.
В археологічному відношенні територія сучасного м. Бориспіль досліджувалась недостатньо ґрунтовно. Її археологічне вивчення було започатковане у 20-х рр. ХХ ст. Всеукраїнським Археологічним Комітетом (ВУАК), хоч повідомлення про окремі археологічні знахідки в даній місцевості з’являлися у наукових публікаціях та періодиці ще у ХІХ ст. Так, наприклад, уже в 1816 р. з’явилась замітка А. Воєйкова в журналі "Вестник Европы”, в якій було опубліковано випадково знайдену близько 1815 р. на селянському городі в давньому селі Бориспіль срібну монету – срібник Володимира Святославича ІІІ-го типу (за класифікацією М.П. Сотникової та І.Г. Спаського). Цікаво, що вже згадуваний вище П. Свіньїн, здійснюючи свою археологічну мандрівку в 1825 р., записав: "на станції Борисополь показували мені те місце, де знайдені були одним селянином років 15 тому назад дві дорогоцінні монети з написом: з однієї сторони Владимиръ на столе; а з іншої – а се его сребро”. При цьому він зазначив, що одну з цих монет тепер придбало Історичне товариство. Очевидно, що мова йде саме про опублікований А.Воєйковим срібник.

У згаданій вище праці А.В.Богдановича повідомлялось про знахідку залишків фундаментів з дикого каменю при побудові церкви Бориса та Гліба у Борисполі. Очевидно, ці ж самі фундаменти, з посиланням на працю А.В. Стороженка "Очерки Переяславской старины”, мав на увазі й М.С. Грушевський. Полтавський краєзнавець Л.В. Падалка, посилаючись на праці М.О. Максимовича та В.Г. Ляскоронського, описував Бориспільське городище як земляні споруди невизначеного характеру й невідомого часу.
У збірнику топографічних свідчень, зібраних, в основному, за повідомленнями місцевих кореспондентів, М.О. Макаренко дав короткий опис Бориспільського городища: "Вал всередині м. Борисполя, довжиною 250, шириною 250 і в окружності 1000 сажнів, кругоподібний; на рівному місці; зовнішні укріплення рови з заходу, півдня і сходу, довжина валу 1000 сажнів; входи з усіх сторін; частково зруйнований добуванням глини й піску. За народними переказами цей вал споруджено від набігів ворогів.
Про знахідки й розкопки нічого невідомо”.

У 1925 р. археологами ВУАК було здійснено археологічні розвідки та розкопки на території м. Бориспіль. Їх проводила спеціальна "Баришпільська комісія”, за підтримки місцевого виконкому та Міжспілкового Профоб’єднання. Археологічні розкопки проводила В. Козловська, історично-топографічні розшуки – проф. В. Ляскоронський, історично-побутові досліди – співробітник УАН М. Ткаченко, розвідкові розкопки на валах Бориспільського городища – проф. В. Данилевич74. Як зазначала В. Козловська, "розкопки, що переведено 16/ІХ – 26/ІХ р. 1925, мали на меті встановити центр оселі князівських часів у м. Баришполі, і тому мали характер розвідки. Для розкопів було обрано місця, прилеглі до найстарішої церкви м. Боришполя – Борисо Глібської”. В чотирьох траншеях, закладених уподовж Михайлівського провулка, сусіднього з Борисоглібською церквою ХІХ ст., було виявлено матеріали XVII-XVIIІ ст., а також матеріали давньоруського часу (уламки шиферу – пірофілітового сланцю, кераміку, шиферні пряслиця тощо). Крім того, в одній з траншей було зафіксовано сліди пожежі й залишки фундаменту споруди, складеної з великих каменів червоного пісковику. Однак невеликі об’єми досліджень не дозволили визначити план і характер цієї будівлі.

У 1950 р. київська експедиція ІІМК АН СРСР за участі Державного Ермітажу, під керівництвом археолога архітектора М.К. Каргера здійснила розвідкові розкопки на території м. Бориспіль. В першу чергу було досліджено залишки виявленої у 1925 р. культової споруди – Летської божниці. Матеріали, знайдені у процесі розкопок, свідчили про наявність у цьому місці залишків повністю знищеної культової споруди, від якої залишились лише частини фундаментних ровів та численні фрагменти різноманітних будівельних матеріалів давньоруського часу. На південь від руїн храму розвідковими розкопами було виявлено залишки глибокого рову. Ніяких слідів житлових чи господарських споруд знайти не вдалося.

Періодично розвідкові дослідження на території міста Бориспіль на місцях будівельних та земляних робіт у 70-90-х рр. ХХ ст. проводили співробітники Бориспільського краєзнавчого музею під керівництвом В.І. Йови. Невеликі археологічні дослідження в цьому місті було проведено також співробітниками Інституту археології НАН України в 2006-2007 рр. Необхідність проведення археологічних досліджень в даному місці була викликана запланованим на території м. Борисполя будівництвом культової споруди – церкви св. Іллі, що вимагало здійснення наукової експертизи земельної ділянки площею 0,0772 га по вул. Нижній Вал 1А.

Експертиза мала з’ясувати наявність чи відсутність археологічного культурного шару (в першу чергу – давньоруського часу), встановити площу його розповсюдження, культурно-хронологічну приналежність, а також наявність чи відсутність залишків оборонних укріплень давньоруського городища, на можливість виявлення яких вказувала назва вулиці – Нижній Вал. Експертизу було розпочато у квітні 2006 р. науковими співробітниками ІА НАН України А. Петраускасом, В. Непомнящих, О. Ковалем. В результаті шурфування було виявлено лише дрібні фрагменти гончарної кераміки XVIXVII ст. та численні кістки тварин. Авторами досліджень було зроблено висновок: зважаючи на наявність археологічних матеріалів XVI-XVII ст., можливість розташування в межах літописного давньоруського міста Льто, знаходження в безпосередній близькості від виявлених М.К. Каргером залишків кам’яної монументальної споруди давньоруського часу, необхідне проведення суцільного археологічного обстеження вказаної ділянки.

Для проведення на місці побудови храму св. Іллі подальших досліджень було створено Бориспільську археологічну експедицію ІА НАН України (керівник – О.В. Колибенко), яка у липні 2007 р. здійснила науково-рятівні археологічні розкопки. Ділянка, що підлягала дослідженню, має під трапецієвидну форму (розміри: 32,91х10,59х33,24х7,34х30,80 м). В центрі цієї ділянки, де заплановане будівництво Свято-Іллінської церкви, було закладено три шурфи (розміром 2х2 м), якими було охоплено всю площу майбутньої забудови. В результаті досліджень у всіх трьох шурфах було зафіксовано однакову стратиграфію нашарувань. До глибини 0,8-1,0 м (в різних шурфах) йшов суцільний шар будівельного та побутового сміття ХІХ-ХХ ст.

На гл. 1,0-1,20 м у всіх трьох шурфах зафіксовано шар ґрунту зі значною часткою попелу, який свідчить про пожежу. Цей шар містить велику кількість кераміки ХVІІІ ст., хоч зустрічається й кераміка та інші матеріали ХІХ – початку ХХ ст. На гл. 1,20-1,60 м знаходиться перемішаний шар ґрунту, що містить уламки кераміки та інші масові матеріали починаючи від 2-ї пол. ХVІІ й до початку ХХ ст. На гл. 1,6-1,8 м йде надзвичайно насичений вологою передматериковий шар, що теж містить певну кількість кераміки, переважно 2-ї пол. ХVІІ-ХVІІІ ст., хоч у перекопах зустрічається й кераміка та інші матеріали пізнішого часу (ХІХ – початку ХХ ст.). Материк знаходиться на гл. 1,8-2,0 м.

В результаті досліджень було зроблено висновок, що характер виявлених під час розкопок матеріалів та стратиграфія культурних нашарувань дозволяють стверджувати: місце досліджень не було заселеним у давньоруський час, тобто знаходилось за межами заселеної й укріпленої валами території давньоруського міста (городища). Виявлені у всіх шурфах матеріали мають випадковий характер, культурні нашарування перемішані, комплекс склався не у результаті постійного проживання тут населення. Очевидно, це сміттєві викиди населення, що проживало неподалік у 2-й пол. ХVІІ – на поч. ХХ ст. Сильна вологість місця досліджень, його низинний характер підтверджують повідомлення місцевих мешканців про існування тут у попередні часи залишків невеликого водного об’єкта. Спогади старожилів також підтвердили, що місце досліджень розташовується поряд з територією, де до 60- 70-х рр. ХХ ст. зберігались незначні залишки укріплень (валів) давньоруського городища.

Бориспільське городище згадується у всіх каталогах й археологічних картах давньоруських пам’яток Середньої Наддніпрянщини та окремих історико-археологічних
дослідженнях, що були опубліковані протягом 60-90-х рр. ХХ ст. Але більшість дослідників обходять питання давньоруської назви цього об’єкта, хоч, начебто, літописні джерела нам її й донесли. Так, відомий з літописів топонім "Льто” вважав назвою давньоруського Бориспільського городища А.В. Стороженко.

Автор значної праці "История Переяславльской земли с древнейших времен до половины ХIII столетия” В.Г. Ляскоронський позначив дану місцевість на карті-додатку до своєї роботи як "місце вбивства князя Бориса”, пославшись у тексті на вищеназвану публікацію А.В. Стороженка. Б.О. Рибаков, проаналізувавши надзвичайно цікаве джерело середини ХІІ ст. – фрагменти географічної праці видатного арабського вченого Ал-Ідрісі "Нузхат ал-муштак фі іхтірак ал-афак” – висловив думку, що, можливо, згадане у Ал-Ідрісі місто під назвою Березула, розташоване на сухопутному шляху між точно ідентифікованими Києвом (Кав) та Переяславом (Берицлав) – це сучасний Бориспіль, тобто, давньоруське Льто: "Якщо припустити, що назва Борисов, чи Борисово, могла передувати Борисполю ХVІІ ст., то можливо, дане місце у Ідрісі можна розуміти таким чином: "від Борисова на Альті вниз за течією ріки до Переяславля – 1 день шляху”. Відстань ця (48 км) дійсно дуже точно співпадає з 25 арабськими милями (49,3 км), що відповідають одному дню шляху”. Разом з тим, в основному тексті своєї статті Б.О. Рибаков засумнівався у своїй гіпотезі й висловив думку про те, що Ал-Ідрісі назвав Переяславль двома різними назвами – Беризула та Берицлав, оскільки отримав дані про маршрути по Дніпру від різних інформаторів. М.П. Кучера, що присвятив спеціальну статтю давньоруським
городищам, розташованим у західній частині Переяславщини, визначив городище на території сучасного Борисполя як "укріплений населений пункт”, який був продовженням середньої (альтської) лінії укріплень.
Як два різних топонімічних об’єкти подає Льто у "Етимологічному словнику літописних географічних назв Південної Русі” О.С. Стрижак. Він розглядає цей топонім як поселення, що виникло навколо церкви, присвяченої Борису та Глібу, а також як поле (Летське) й болото, назва якого є дуже давньою, й пов’язана з праіндоєвропейським *ele – "текти; пливти, лити”.

Однозначно трактує Льто як "укріплене містечко на місці сучасного Борисполя, що отримало свою назву від однойменного гідроніма Льта (Альта)” М.М. Корінний. Цю думку розвиває далі Ю.Ю. Моргунов. Зазначивши, що в літературі під Льто розуміють як правило урочище чи літописне місто (поза процесом його розвитку), він висловлює думку, що поселення на місці Борисполя виникло значно раніше від 1117 р. –часу побудови Володимиром Мономахом церкви (Альтської божниці). Характер експлуатації давнього шляху, на якому Льто відстояло за денний перехід від Києва; розташування Летського поля на найбільш ранньому шляху кочовиків на Київ й та легкість, з якою навіть невеликий форпост на узліссі міг контролювати проходження військ, дозволили Ю.Ю. Моргунову датувати появу в цьому місці укріпленого населеного пункту (городища) ще на межі Х-ХІ ст.

Однак, на нашу думку, наявні джерела не дають підстав для таких категоричних тверджень. Аналіз наведених на початку статті 17-ти літописних згадок про Льто та похідних від нього топонімів показує, що лише у статті 1149 р. мова йде про ойконім, тобто, населений пункт, очевидно, укріплене поселення (городище): "и тако оудумавша тоу перебредоста Днѣпръ. И ѿтуду поидоста во Лто” (Іпат. літ.). В усіх інших випадках в літописах явно згадується не поселення, а урочище Льто. Про це свідчить вживання виразу "на Льто”, "на Льтѣ”, "на Алто”.

Назва урочища походить від гідроніма – назви розташованого поряд з урочищем болота Льто, з якого брала свій початок ріка Льтиця, згадана у літописах під тим же 1149 р.: "Изѧславъ же и Ростиславъ пришедша к Переӕславлю. и переѣхавше Лтицю. поидоста за городъ полкы. своими” (Іпат. літ.). Саме форми Лтиця, Льтиця, Ільтиця є традиційними й загальновживаними для Переяславщини назвами р. Альти. Точка зору О.С. Стрижака, що згаданий у літописах під 1074 р. "Льтьць” також є однією з форм назви "Льтиця” чи "Альта”, є помилковою. "Льтьць” чи "Льтець” – це назва чоловічого монастиря, з якого прийшов до Печерського монастиря Іаков-пресвітер. Як свідчить ця згадка, монастир св. Бориса та Гліба існував на Льті (місці загибелі князя Бориса) уже до 70-х рр. ХІ ст., тобто, задовго до побудови Володимиром Мономахом кам’яної церкви (Летської божниці) на цьому місці. Очевидно, заснування цього монастиря відбулося ще за князювання Ярослава Мудрого, коли почав формуватися культ князів-страстотерпців і відбулася їх канонізація. На думку О. Пріцака, це могло статися близько 1020 р.

Поле, яке прилягало до урочища Льто, здавна називалось Летським. Ю.Ю. Моргунов правильно зазначає, що за ґрунтовими картами Летське поле чітко реконструюється як степовий клин між лісами від Льто до Переяславля. Дійсно, ще навіть у ХVІІ ст., як свідчать картографічні матеріали (наприклад, карта Г.Л. де Боплана), заплава Дніпра від Києва й до пониззя Трубежу була вкрита дрімучим лісом. Саме через цей ліс цілий світловий день (від Києва до Льто) рухались на конях 12 варягів на чолі з Еймундом, щоб убити князя Буріцлава (Бориса): "Уже надвечір вони виїхали з лісу й зупинилися біля великого й розлогого дуба, що стояв посеред прегарної й широкої рівнини. "Зупинімося, – сказав король Еймунд. – Мені повідомили, що саме тут король Буріцлав має намір поставити цієї ночі своє шатро”.

Вони оглянули місцевість навколо дерева й перетнули широку рівнину, роздивляючись, де найкраща місцина для того шатра”. Ця рівнина, згадана у "Таттрі про Еймунда, сина Грінґа” з "Саг про королів Норвегії”, і є літописним Летським полем. Фактично це ділянка другої надзаплавної тераси Дніпра, обмежена з усіх сторін лісовими масивами, болотами та болотистими заплавами рр. Альти й Дніпра. Це поле добре маркується численними курганами скіфського часу, розташованими в околицях сучасного Борисполя.

Отже, як свідчить вищенаведене фольклорне джерело, яке досить точно передає відомі з літопису обставини убивства найманцями-варягами князя Бориса, на момент цього вбивства ніякого укріпленого населеного пункту на місці сучасного Борисполя, очевидно, не було. Саме цим можна пояснити легкість, з якою варяги здійснили це вбивство, а також відсутність будь-яких свідків цієї події, яка призвела до появи перших власне руських святих. Виникнення цього укріпленого населеного пункту, тобто, зведення якихось укріплень, слід пов’язувати з заснуванням монастиря св. Бориса та Гліба, яке відбулося, очевидно, відразу після канонізації братів, тобто, близько 1020 р., або в наступні роки.

Летське поле, на краю якого виник цей монастир, очевидно, дуже швидко отримало в народі назву "Борисове поле”, оскільки сюди щорічно 24 липня збиралась величезна кількість богомольців з усіх частин Русі протягом усього давньоруського періоду її історії. У формі "Борисполе” даний мікротопонім згадується як назва незаселеного урочища в документах варшавського сейму під 1590 р. Засноване у 1602 р. на місці давньоруського городища містечко отримало назву Борисполе (народно етимологізоване Баришполе, Баришполь), так само як від назв урочищ отримали свої назви засновані у той же час села Требухів та Дударків. Оскільки, як видно з опублікованих А.В. Стороженком документів, у ХVI-XVII ст. місцевість навколо городища (частина літописного Летського поля) називалась "кгрунт Полукнязевский”, "земля Полукняжеская”, а "местечко тое Барышъполь, албо Полукнязовъсчина” отримало свою назву від урочища (городища) Борисполе (Баришполе), це дає підстави повернутись до висловленої Б.О. Рибаковим гіпотези про давньоруську назву цього городища. Не засвідчений в давньоруських літописах топонім "Борисполе” (Баришполе), на нашу думку, зберігся у вже згаданому вище іноземному джерелі середини ХІІ ст. – праці Ал-Ідрісі "Нузхат ал-муштак фі іхтірак ал-афак”. У 5-й секції 6-го клімату цього географічного твору наведені маршрути купецьких караванів по Дніпру: "Що стосується країни ар-Русіййа, то до цієї секції відносяться [наступні] її міста: Луніса, Зала, Саклахі, Галісіййа, Сінубулі, Барамуніса, Арман, Барасаніса, Луджага, Саска, Авсіййа, Кав, Баразула, Баразлав, Канів, Уліски, Муліса.

... Так само від міста Бармуніса до міста Кав, [що стоїть] на ріці Данабріс, вниз по ріці шість днів [шляху]. Від нього до міста Баразула, [розташованого] на північ від ріки, п’ятдесят миль. ... Від вище згаданого міста Баразула вниз по ріці до міста Баразлав один день [шляху]. Від 70 міста Баразла в вниз по ріці до вище згадного [міста] Канів пів то радня[шляху]”.

Як відзначають коментатори Ал-Ідрісі, інформацію про відрізок шляху по Дніпру – Кав – Баразула – Баразлав – Канів – було надано Ал -Ідрісі інформатором-слов’янином. Про це свідчить слов’янська вимова назв цих міст. Дійсно, маршрут Київ – Бориспіль – Переяслав – Канів точно відповідає опису Ал- Ідрісі. І.Г. Коновалова, коментуючи даний фрагмент цього твору, зазначила, що оскільки шлях від Києва до міста Баразула виміряно в милях, то мова йде про сухопутний маршрут. Вказано також, що місто Баразула стоїть на північ від ріки (Дніпра), в одному дні шляху вниз по ріці у бік міста Переяславля. Названа дослідниця, аргументовано розкритикувавши гіпотезу Б.О. Рибакова про те, що Баразула і Баразлав є різними назвами одного й того ж міста Переяславль, все ж не ризикнула ідентифікувати топонім Баразула як Борисполе чи Баришполе. Вона схиляється до ототожнення цього ойконіма з назвою міста Треполь (як видозмінене Тарібула) при впадінні р. Стугни в Дніпро.

Однак, розташування міста Баразула на південь від Києва й на півдорозі до Переяславля, отримання інформації про цей відрізок шляху від інформатора-слов’янина, датування цього географічного твору серединою ХІІ ст. (часом після побудови Володимиром Мономахом кам’яної Летської божниці), а також співзвучність назв – дозволяють бачити в цій назві давньоруський ойкоснім "Борисполе” ("Баришполе”). Володимир Мономах, здійснюючи з 1117 р. будівництво Летської божниці, постійно проживав на території цього міста "у любимыа его церкви, юже самъ создалъ потщаніемъ многимъ” (Никон. літ.). Очевидно, саме в цей час у Борисполі ним було створено "Повчання” – унікальну для давньоруської історичної писемності працю, виконану у формі літопису-автобіографії.

1. Ипатьевская летопись // ПСРЛ. – М., 1962. – Т.2. – Стб.118.
2. Лаврентьевская летопись // ПСРЛ. – Л., 1926. – Т.1. – Вып.1. – Стб.132.
3. Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. – М.:Л., 1950. – С.170.
4. Радзивиловская летопись // ПСРЛ. – Л.: Наука, 1989. – Т.38. – С.59.
5. Никоновская летопись // ПСРЛ. – СПб., 1862. – Т.9. – С.71.
6. Лаврентьевская летопись. – Стб.133.
7. Новгородская первая летопись. – С.170.
8. Радзивиловская летопись. – С.59.
9. Никоновская летопись. – С.71.
10. Ипатьевская летопись. – Стб.131.
11. Лаврентьевская летопись. – Стб.144.
12. Радзивиловская летопись. – С.63.
13. Никоновская летопись. – С.76.
14. Ипатьевская летопись. – Стб.131–132.
15. Лаврентьевская летопись. – Стб.144.
16. Радзивиловская летопись. – С.63.
17. Никоновская летопись. – С.76.
18. Ипатьевская летопись. – Стб.156.
19. Лаврентьевская летопись. – Стб.167.
20. Новгородская первая летопись. – С.186.
21. Радзивиловская летопись. – С.71.
22. Никоновская летопись. – С.94.
23. Новгородская первая летопись. – С.17.
24. Ипатьевская летопись. – Стб.177.
25. Лаврентьевская летопись. – Стб.187.
26. Радзивиловская летопись. – С.78.
27. Никоновская летопись. – С.102.
28. Ипатьевская летопись. – Стб.285.
29. Лаврентьевская летопись. – Стб.291.
30. Радзивиловская летопись. – С.104.
31. Никоновская летопись. – С.150.
32. Лаврентьевская летопись. – Стб.294–295.
33. Никоновская летопись. – С.153.
34. Ипатьевская летопись. – Стб.344; Махновець Л.Є. Літопис Руський. – К., 1989. – С.210,
прим.11.
35. Ипатьевская летопись. – Стб.378.
36. Там же. – Стб.379.
37. Радзивиловская летопись. – С.123.
38. Никоновская летопись. – С.190.
39. Ипатьевская летопись. – Стб.459.
40. Лаврентьевская летопись. – Стб.344.
41. Никоновская летопись. – С.201.
42. Арцыбашев Н.С. Повествование о России. – М., 1838. – Т.1. – С.39.
43. Максимович М.А. Сказание о празднике св. Бориса под Переяславом // Собрание
сочинений. – К., 1877. – Т.2. – С.335–338.
44. Левшин А.И. Письма из Малороссии. – Харьков, 1816. – С.43.
45. Там же. – С.50.
46. Свиньин П. Извлечение из археологического путешествия по России Павла Свиньина
в 1825 году // Труды и записки Общества истории и древностей российских. – М., 1826.
– Ч.ІІІ. – Кн.І. – С.196–198.
47. Пассек В.В. Окрестности Переяславля // Очерки России. – М., 1840. – Кн.4. – С.121–
147.
48. Археологічні нотатки Тараса Шевченка // Кирило–Мефодіївське товариство. – К.,
1990. – Т.2. – С.306.
49. Там само. – С.305.
50. Богданович А.А. Сборник сведений о Полтавской губернии. – Полтава, 1877. – С.150–
151.
51. Шахматов А.А. Разыскания о русских летописях. – М., 2001. – С.60–61.
52. Падалка Л.В. Прошлое Полтавской территории и ее заселение. – Полтава, 1914.
– С.181.
53. Односелец. Село Студеники Переяславского уезда // ПЕВ. – 1871. – №10. – С.357.
54. Брахнов В.М. Про місцеві назви Переяслав–Хмельницького району на Київщині //
Мовознавство. – 1957. – Т.14. – С.41, прим.8.
55. Ипатьевская летопись. – Стб.377–379.
56. Бузян Г.Н., Буйлук Н.М., Товкайло Н.Т. Отчет о работе Переяслав–Хмельницкой
археологической экспедиции за 1988 г. // НА ИА НАНУ. – 1988/171. – С.2.
57. Указ из Полтавской Духовной Консистории Правлению Переяславского Архиерейского
Дома от 3 сентября 1897 года // ДАПО. – Ф.706, оп.4, спр.413, арк.36, 36 зв.
58. Стороженко А.В. К истории местечка Борисполя Полтавской губернии // Киевская
старина. – 1897. – Т.56. – №3. – С.509–518.
59. Стороженко А.В. Очерки Переяславской старины. – К., 1900. – С.18–32.
60. Там же. – С.24–27.
61. Путешествие Антиохийского патриарха Макария в Россию в половине ХVІІ века,
описанное его сыном, архидиаконом Павлом Алеппским /пер. с араб. Г.Муркоса/. – М.,
1898. – Вып. 4. – С.189–190; Стороженко А.В. Очерки Переяславской старины. – С.24–
27.
62. Стороженко А.В. Указ.соч. – С.28–32.
63. Там же. – С.196–199.
64. Грушевський М.С. Історія України–Руси. – К., 1992. – Т.2. – С.354–355; Ляскоронский
В.Г. История Переяславльской земли с древнейших времен до половины ХІІІ ст. – 2-е
изд. – К., 1903. – С.232, прим.3; Иконников В.С. Опыт русской историографии. – К., 1908.
– Т.2. – Кн.1. – С.461, прим.6; Карпов Б.Г., Пора–Леонович А.Я., Виноградов Ф.А. и др.
Малороссия // Полное географическое описание нашего Отечества. – СПб., 1903. – Т.7.
– С.377–378.
65. Шахматов А.А. Указ.соч. – С.66–67.
66. Макаренко Н.Е. Отчет об археологических исследованиях в Полтавской губернии в
1906 г. // ИАК. – СПб. – 1907. – Вып.22. – С..89, прим.1.
67. Юра Р.А. Отчет о работе Переяславской древнерусской экспедиции ИА АН УССР в
1965 г. // НА ИА НАНУ. – 1965/5. – 9 с.
68. Сотникова М.П., Спасский И.Г. Тысячелетие древнейших монет России. – Л., 1983.
– С.14.
69. Свиньин П. Указ.соч___________. – С.198.
70. Богданович А.А. Указ.соч. – С.151.
71. Грушевський М.С. Вказ.праця. – С.355.
72. Падалка Л.В. Древние земляные сооружения в пределах Полтавской губернии.
– Полтава, 1905. – С.210; Его же: Прошлое Полтавской территории и ее заселение. –
Полтава, 1914. – С.174.
73. Макаренко Н.Е. Городища и курганы Полтавской губернии (Сборник топографических
сведений). – Полтава, 1917. – С.38.
74. Рудинський М. Коротке звідомлення за діяльність Всеукраїнського Археологічного
Комітету при УАН в галузі археологічних дослідів у р. 1925 // Коротке звідомлення ВУАК
за археологічні досліди року 1925. – К., 1926. – С.8–9.
75. Козловська В. Розкопи на території стародавнього Боришпільського городка // Коротке
звідомлення ВУАК за археологічні досліди року 1925. – К., 1926. – С.92–93.
76. Каргер М.К. "Летская божница” Владимира Мономаха // КСИИМК АН СССР. – 1953.
– Вып.49. – С.13–20.
77. Йова Н.В., Гойда Т.М. Історія рідного краю. Бориспільщина. – К., 2002. – С.14.
78. Ляпушкин И.И. Днепровское лесостепное Левобережье в эпоху железа. – М.: Л., 1961.
– С.323; Археологічні пам’ятки Української РСР (Короткий список). – К., 1966. – С.167;
Шендрик Н.І. Довідник з археології України. Київська обл. – К., 1977. – С.35–36; Кучера
М.П. Давньоруські городища в західній частині Переяславщини // Археологія. – 1978. –
Вип.25. – С.30; Древнерусские поселения Среднего Поднепровья /Кучера М.П., Сухобоков
О.В., Беляева С.А. и др. – К., 1984. – С.130; Коринный Н.Н. Переяславская земля, Х –
первая половина ХІІІ века. – К., 1992. – С.247; Куза А.В. Древнерусские городища Х–ХІІІ
вв. – М., 1996. – С.175; Кучера М.П. Слов’яно–руські городища VІІІ–ХІІІ ст. між Саном і
Сіверським Дінцем. – К., 1999. – С.218.
79. Стороженко А.В. Очерки Переяславской старины. – С.28–30.
80. Ляскоронский В.Г. Указ.соч. – Карта–вклейка.
81. Рыбаков Б.А. Русские земли по карте Идриси 1154 года // КСИИМК АН СССР. – 1952.
– Вып.43. – С..35, прим.2.
82. Там же. – С.33–35.
83. Кучера М.П. Давньоруські городища. – С.30.
84. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі /І.М.Желєзняк,
А.П.Корепанова, Л.Т.Масенко, О.С.Стрижак/ під ред. О.С.Стрижака. – К., 1985. – С.17,
85–86.
85. Коринный Н.Н. Указ.соч. – С.247.
86. Моргунов Ю.Ю. Оборонительная структура Переяславской земли // Общество,
экономика, культура и искусство славян (Труды VІ Международного Конгресса славянской
археологии). – М., 1998. – Т.4. – С.34–35.
87. Ипатьевская летопись. – Стб.378.
88. Там же. – Стб.379.
89. Маркевич Н. Реки Полтавской губернии // Записки императорского Русского
географического общества. – СПб., 1856. – Кн.11. – С.426–427; Стороженко А.В. Очерки
Переяславской старины. – С.30; Брахнов В.М. Вказ.праця. – С.42; Етимологічний словник.
– С.85.
90. Етимологічний словник. – С.86.
91. Пріцак О. Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саґ).
– К., 1997. – Т.1. – С.101.
92. Моргунов Ю.Ю. Указ.соч. – С.34.
93. Пріцак О. Походження Русі. Стародавні скандинавські саґи і Стара Скандинавія. – К.,
2003. – Т.2. – С.179.
94. Ильинская В.А. Скифские курганы около г. Борисполя // СА. – 1966. – №3. – С.152–
171.
95. Стороженко А.В. Местечко Борисполе в ХVII–м веке. Акты мейского уряда 1612–1699
гг. // Киевская старина. – 1892. – Т.39. – №10. – С.ІV–V.
96. Стороженко А.В. Очерки Переяславской старины. – С.26, 197.
97. Коновалова И.Г. Ал–Идриси о странах и народах Восточной Европы. – М., 2006. –
С.117.
98. Бейлис В.М. Ал–Идриси (ХII в.) о Восточном Причерноморье и юго–восточной
окраине русских земель // Древнейшие государства на территории СССР, 1982. – М., 1984.
– С.223; Коновалова И.Г. Указ.соч. – С.209, прим.69, 71, 72.
99. Коновалова И.Г. Указ.соч. – С.208–209, прим.70.
100. Никоновская летопись. – С.153.
101. Толочко П.П. Давньоруські літописи і літописці Х–ХІІІ ст. – К., 2005. – С.113.

Олександр Колибенко

Просмотров: 4111
Рейтинг: 5.0/2

Оставьте свое мнение

avatar